Сливопад

Сливопад

На світанку дощ іде зі слив,

що від сливопаду стали млосні.

Чи за це тебе я полюбив,

як летіли ми у високості?

Де твоя немеркнуча краса

зорепади бачити навчила,

подивись у темні небеса,

бачиш, Лебідь розправляє крила.

Дай тебе напитись до зорі,

поки світло з неба ще не ллється,

світочем нам будуть ліхтарі

та любов, що оселилась в серці.

31.10.26р.

За крок до зими

За крок до зими

Ні я, ні ти, ні дощ на перехресті

зарадити вже рокові не міг.

Де в передгрудень, на зими пришестя,

упав на землю несміливий сніг.

Скували віти ліхтарі у грати,

заледеніли фари ув авто

і вітер щось нам силився сказати…

От тільки що? Не зрозумів ніхто.

Нехай тепер це буде таємниця,

такі собі передзимові сни…

Трамвай останній їде до столиці,

ми ж їхати хотіли до весни.

28.10.26р.

Спокуса

Спокуса

Жінко, ти – янгол.

Де твої крила?

Чиститься манго…

Ти їх згубила?

І ананаси пливуть у вині…

Ти прилетіла сюди на мітлі?

Гріхопадіння, мов скрегіт асфальту.

Брати квиток на Мальорку чи Мальту?

Але не спіши, дай згоріть у вогні…

Можливо колись ще насниться мені –

спокуса.

24.10.26р.

Слимачок

Слимачок

Слимаком на світі жити легше.

І своїм догодиш, і чужим.

Папа Карло Буратіно теше,

Трамп цілує путінський режим. 

А тобі не соромно ні трошки,

хтось промовить тихо: «Voilà(вуаля)»,

затанцюють «бариню» матрьошки

не за гривню, правда, за рубля.

Ти навалу переждеш у льосі,

і російську вивчиш, і иврит…

бо слимак лишається і досі

слизько-соціальний паразит.

19.10.26р.

 

Напитися осені

Напитися осені

Осінь. Небо сіє зорі ясні,

низенько тумани стеляться річкою…

Під ноги впала у своїй красі

каштанопадом, вітрограєм, мжичкою…

Кленовий лист від холоду зомлів,

безмежне поле під озиму зоране,

на перепутті сонця і вітрів

веде розмову ґалченя із вороном.

Принишкнув ліс, про щось собі мовчить,

павук тенета тче у колір просині,

де озеро вплітається в блакить

напитися дай до нестями осені.

17.10.26р.

На зелені свята

На зелені свята

По небосхилу, в горизонту яму,

котиться сонце, мов гарбуз городом,

а вечір відкриває зорям браму,

виходить місяць молодий зі сходу,

шукає наречену в очереті,

там, де русалки ніжаться під вечір,

як півень заспіває пісню втретє

та сон на вії упаде малечі,

шукати мавки підуть собі жертву 

і тут заблудлим душам не до жартів…

ще сонця тінь у прах не перетерта,

а Коляда уже стоїть на варті.

01.10.26р.

Далеке озеро

Далеке озеро

Купалися в озері зорі і ти,

купалася в озері без одежі…

Де б мені озеро те в лісі знайти,

де височіють смерекові вежі

і повня у небі немов смолоскип

висвічує шлях для тебе зворотній,

там очерет попід ранок захрип…

Чи буде ще ніч така, як сьогодні?

Не знаю.

23.09.26р.

За дверима

За дверима

 

За дверима захований світ.

За дверима невивчений вимір.

І життя причаїлось, мов кіт,

за тобою лишається вибір –

двері будуть на вихід чи вхід.

21.09.26р.

За краєм осені

За краєм осені

Край осені, край світла, край туманів,

усе, що так далеко: край, край, край…

летять планети обрієм незнаним

і сонця дозріває коровай,

але я не шукаю судочинства,

де бабиного літа промінець

недовгих днів, коротших за дитинство

і небо сипле зорі нанівець…

Впади у світ. Побудь у цьому світі.

Здіймись на власні крила і… 

                                                 лети!

Бо ти життю не можеш не радіти,

таким, як ти відкриються світи.

18.09.26р.

 

Прометеєвий вогонь

Прометеєвий вогонь

Ні царства небесного, ні раю земного,

ні світлого неба для власних дітей,

уже не чекає на людство нічого,

останній на скелі помер Прометей.

Проплакало небо три дні і три ночі,

а після забуло навіки його

і згадують люди тепер неохоче

ні жах із тартару, ні Бога свого.

Та жевріє денде жаринка надії,

що світ схаменеться від прірви за мить,

і доки вогонь прометеєвий тліє,

людині цей світ і пече, і болить.

09.09.26р.