Цінності

Цінності

Ластівко мила, ось тобі стріха, живи.

Вітер збирає перші, малинові роси.

Голосом Бога скоро задзвонять церкви

і ти заспіваєш у вимірі їх суголосся.

Ллється за край хлібодайна красуня весна,

мати-земля гречкосієві руки цілує,

спушує поле за добрим конем борона

і відкликається кожному рухові збруя.

Будуть хліби, значить буде довіку життя.

Так облаштована від первоздання природа.

Де найцінніше в людини – любов і жита,

буде і ласка Всевишнього то́му народу.

20.07.26р.

Ніч закоханих

Ніч закоханих

Перегорни сторінку зорепаду,

нехай летить. Нехай від нас летить…

цвіркун виводить тиху серенаду

до поцілунку за коротку мить.

У теплу ніч, аж затремтіли плечі,

Чумацький Шлях штовхав удаль вози

і вітер мовив голосом предтечі:

«Лишилось пів години до роси».

Як швидко ніч спливла кудись у вічність,

сіріла хутко непроглядна мла,

але була іще одна магічність,

в якій злилися губи та тіла.

19.07.26р.

Старий ловелас

Старий ловелас

(трохи дурні)

 

Пішли усі старання нанівець.

Та до життя такого наче й звик.

Усох у ловеласа корінець,

з живих лишились очі…

                                          і язик.

17.07.26р.

 

Мракобісся

Мракобісся

У морок радянської ночі

штовхає насильно москва.

Та я їй пручаюсь, не хочу

назад до імперії зла,

до «світлих» ідей комунізму,

до скрути, талонів на хліб,

де перші посіви рашизму

зійшли попід горни і дріб…

Там тхнуло дитинство запріле

в постійно дірявім трико

і ми від вождів ціпеніли –

плебеї ж парткому ніхто.

А десь на задвірках планети,

де навіть лякається страх,

там стережуть кулемети

розхристаний вічно ГУЛАГ.

16.07.26р.

Зорепадовий вірш

Зорепадовий вірш

Літо перебродить, як вино.

Серпень Персеїдами заплаче.

Нехай плаче, сльози ті на вдачу,

а на небі зір іще рядно.

Буде і жовтневий зорепад.

Вистигли уже Оріоніди.

Віз Великий на зимівку їде,

Віз Малий скрегоче невпопад…

На мороз, напевно, чи на сніг?

Далі Гемініди й Квадрантиди

скрасять небосхилу зоревиди,

коли грудень стане на поріг.

А весна най підсумує все.

Ми весні не можем не радіти,

коли сад потопне в білім цвіті,

зорепад Ліриди принесе.

29.06.26р.

Міжсезоння

Міжсезоння

Вирвою осені покотилось сонечко,

лебеді тумани б’ють крильми,

наберу я вітру доні у долонечки…

Скільки тут лишилось до зими?

Листя в тихім парку з димом перемішане,

ліхтарі стоять, мов чатові.

Аромат безсоння жовтопад заміщує

на гіркі пігулки у траві.

Ліки не лікують те, що не лікується,

тут безсилі кращі лікарі.

Містом розлилася міжсезоння вулиця

і зове гуляти на зорі.

13.06.26р.

Горобина історія

Горобина історія

Горобчики тікали від війни.

Горобчики ховались у пшениці.

Шрапнелі вий їм і донині сниться,

і смерть іде за ними в житні сни…

Стоїть у портупеї офіцер.

Зітхає обважніло злаком поле.

І зойкнула земля нестерпним болем,

один горобчик зраненим помер.

І горобчиха плакала над ним,

і понад ним його ридали діти…

сміялись диким сміхом московити

виднівся вищир їх крізь чорний дим.

06.06.26р.

Пізнати жінку

Пізнати жінку

Вона найкраща. Знаю. Бо пізнав

її волосся запах поміж трав.

І випив губ коралі запашні,

що шепотіли про любов мені.

У зорепадах чарівних ночей

торкався вишень збуджених грудей,

ловив очей лелітки кришталю…

я до нестями жінку цю люблю.

02.06.26р.

Випускниця

Випускниця

На сьомому небі від щастя

вона поверталась додому,

браслетик змії на зап’ясті

уже не знімав її втому,

але і надмірно не в’ючив,

дивився у даль апатично,

під запах акацій п’янючий

і погляд сузір’їв античних,

у гуркоті перших трамваїв

розсвіт заюначився кволий,

ось тільки у травня розмаї

закрилась дорога до школи.

01.06.26р.

Горе не біда

Горе не біда

Поділися но горем, козаче,

з капшука я відсиплю біди.

Наша доля за нами не плаче,

ворожити у степ не ходи.

Прив’яжи скакуна до одвірка,

хай корчмар нам наллє до країв,

хоч п’янкіша за пиво горілка

та гіркіша солодких медів.

Кріпаком* забивай свою люльку,

нехай чхне люципер до ладу,

це найкраща від біса пігулка

яка вмить розганяє журбу.

Ось послухай, це пращурів мантра,

яку я по цей день бережу:

все мине не сьогодні, так завтра…

не спіши, друже мій, за межу.

Та й яке у нас горе, козаче.

31.05.26р.