Зорепадовий вірш

Зорепадовий вірш

Літо перебродить, як вино.

Серпень Персеїдами заплаче.

Нехай плаче, сльози ті на вдачу,

а на небі зір іще рядно.

Буде і жовтневий зорепад.

Вистигли уже Оріоніди.

Віз Великий на зимівку їде,

Віз Малий скрегоче невпопад…

На мороз, напевно, чи на сніг?

Далі Гемініди й Квадрантиди

скрасять небосхилу зоревиди,

коли грудень стане на поріг.

А весна най підсумує все.

Ми весні не можем не радіти,

коли сад потопне в білім цвіті,

зорепад Ліриди принесе.

29.06.26р.

Міжсезоння

Міжсезоння

Вирвою осені покотилось сонечко,

лебеді тумани б’ють крильми,

наберу я вітру доні у долонечки…

Скільки тут лишилось до зими?

Листя в тихім парку з димом перемішане,

ліхтарі стоять, мов чатові.

Аромат безсоння жовтопад заміщує

на гіркі пігулки у траві.

Ліки не лікують те, що не лікується,

тут безсилі кращі лікарі.

Містом розлилася міжсезоння вулиця

і зове гуляти на зорі.

13.06.26р.

Горобина історія

Горобина історія

Горобчики тікали від війни.

Горобчики ховались у пшениці.

Шрапнелі вий їм і донині сниться,

і смерть іде за ними в житні сни…

Стоїть у портупеї офіцер.

Зітхає обважніло злаком поле.

І зойкнула земля нестерпним болем,

один горобчик зраненим помер.

І горобчиха плакала над ним,

і понад ним його ридали діти…

сміялись диким сміхом московити

виднівся вищир їх крізь чорний дим.

06.06.26р.

Пізнати жінку

Пізнати жінку

Вона найкраща. Знаю. Бо пізнав

її волосся запах поміж трав.

І випив губ коралі запашні,

що шепотіли про любов мені.

У зорепадах чарівних ночей

торкався вишень збуджених грудей,

ловив очей лелітки кришталю…

я до нестями жінку цю люблю.

02.06.26р.

Випускниця

Випускниця

На сьомому небі від щастя

вона поверталась додому,

браслетик змії на зап’ясті

уже не знімав її втому,

але і надмірно не в’ючив,

дивився у даль апатично,

під запах акацій п’янючий

і погляд сузір’їв античних,

у гуркоті перших трамваїв

розсвіт заюначився кволий,

ось тільки у травня розмаї

закрилась дорога до школи.

01.06.26р.