Перший стрибок
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде́.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
час уповільнює свій швидкохід,
випий до дна небесної чаші,
за триста секунд скінчиться політ
і уярмить тебе метушіння,
клопіт сімейний, обійми друзяк…
Люди занадто дивні створіння.
Але без тиші не можна ніяк.
Пішли, вже розігрів двигун літак.
18.05.24р.
.jpg)
То хто ми?
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
14.05.24р.
Убивча тиша
Волієш мовчати. Мовчиш. Але серце кричить.
Вітер шукає притулку на схилах Дніпрових.
Як вимовиш слово правдиве у відповідь: «Цить!» –
щастя не буде, віддав для Пегаса підкови.
Це плачуть весною берізки чи тануть сніги?
Розталь дими притискає між сірих будинків.
Нап’ється криниця водиці тепер до снаги,
сходи озимі чекають новітні обжинки.
Та де там обжинки, убиті війною жнеці,
мойрі їх діти свій вік принесли ув офіру.
Он бачиш застила мара зі свічею в руці? –
потвора ступає сміливо попереду звіра.
09.05.24р.
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
07.05.24р.
Зародження новітнього бога
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
Ейрену пригощає чаєм,
а горн роздмухує міхи…
для танків крицю виливає.
Вбачаю і свою вину,
підгледів таємницю неба,
хтось ніж встромив мені між ребер,
ідуть миряни крізь війну
до царства вічного Ереба.
У нас тепер новітній бог
з ім’ям цікавим – Янелох.
06.05.24р.
