За гранню самотності
За келихом вина вона і вічність.
А хто ще треба їм за келихом вина?
Як замело на вулиці у січні
і на старій гітарі порвана струна.
Мов рваний нерв на тлі різноголосся
зневірено спішить годинник на стіні.
Не збудеться, що досі не збулося,
бо – happy end – лиш у красивому кіні.
А це життя. Воно слабких не терпить.
І винен буде тут ніяк не чорний кіт.
Таке уже було колись. У серпні.
Коли уперше впав на серце лід.
08.05.26р.
Немає коментарів:
Дописати коментар