Дивні двері

Дивні двері

Відкриває осінь в зиму двері:

«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».

Загорілась вогником Венера

і Вози залишили сліди.

По слідах ступаю я несміло,

відчуваю надприродний страх,

моє тіло геть заціпеніло,

ледь тримаюсь на хитких ногах.

Хто про вічність думав, зрозуміє:

шлях до Бога і від Бога шлях.

Дай м’ні сили, матінко Маріє,

і щоб зовсім не поїхав дах.

Це було, здається, попід вечір,

серед буйнотрав’я та заграв

хтось легенько обійняв за плечі     

й «Заповіт» Шевченка прочитав.

01.11.24р.