Міжсезоння

Міжсезоння

Це був останній день в якім дотліла осінь,

хоч ще один листок на клені майорів,

приносить вітер дощ і перший сніг приносить…

поезія зими без рими та без слів.

Німуємо удвох, у цьому суголоссі

напружуючи слух я чую пульс планет.

А може це про нас ще гірко плаче осінь?

Та надає зимі мороз імунітет.

30.10.24р.

Моя осінь

Моя осінь

Покличе осінь в золоті сади

де вже налиті грона винограду.

Пора у вирій, птахо? То лети.

Для мене жовтопадова розрада

і бабиного літа переспів

куди миліші дальньої дороги.

Човпу кудись у ліпоті садів

під вітру незрівнянні монологи.

Шемріння листя, що пізнало світ,

умиротворить будь-чиї печалі.

Нехай щасливий буде твій політ,

а я побрів у свою осінь далі.

29.10.24р.

Бездушні тварі

Бездушні тварі

Навіть звірі плакати вміють.

Вирушає колона на схід.

Проклинаю навіки росію

та її безхребетний нарід.

Зійде кара на вас неодмінно

і у світлі останніх подій,

ви плазуючи всі на колінах,

захлинетесь у крові своїй.

28.10.24р.

Не така як всі

Не така як всі

В потоці сірої ріки

спливають дні, пливуть віки,

тьмяніє золото червлене

і сенс втрачає nota bene…

трен* спогадів, можливо грішних,

кудись несе вона неспішно,

як у класичному кіно,

але, одне-єдине – но –

в потоці сірої ріки…

27.10.24р.

*Трен – шлейф.

Янгол смерті

Янгол смерті

В яму впаду зневіри.

Витешу слово із криці.

Люди страшніше звіра.

Вбивць не буває колишніх.

Янгол зійшов між люди,

йде у війни круговерті,

важко, напевно, бути

йому провісником смерті.

26.10.24р.

Травневий розмай

Травневий розмай

Шукаю у саду розради,

чекаю солов’їний спів,

відгомоніли зорепади,

допоки я світанок стрів,

Лелеки вимостили гнізда,

травневий день, травнева ніч…

Ще закохатися не пізно.

Але хіба в коханні річ?

Насититься єство поета,

розмаю випивши до дна,

допоки крутиться планета

і не кінчається весна.

25.10.24р.

Горіховий вірш

Горіховий вірш

Ще тільки подих. Осені для втіхи

прокинулися перші димарі.

І падають розлущені горіхи

у темну невідомість на зорі.

Бурштинові ховають трави ядра,

хоча б якісь від них знайти сліди,

підходить апогей горіхопада,

відлунням дзвін летить через світи.

Ніколи осінь не виходить з моди

і я пізнав її у всій красі.

Іще миттєвість, ще маленький подих…

Горіх останні у моїй руці.

24.10.24р.

Котики

Котики

Між березневих віт лози

легкі тепла відчутні дотики.

По небу котяться Вози,

а тут розквітли перші котики.

Струмків лунає переспів,

і тінь дерев з епохи готики.

З тобою вечір я зустрів,

де над водою квітнуть – котики.

23.10.24р.

Джерело всіх бід

Джерело всіх бід

Зажурилась діва на пеньку,

а дівки журитись файно вміють,

захотілось яблук у соку,

смак яких відомий тільки змію.

Каже хлоп їй: «Знову за своє?

Ти біди на нас накличеш, люба.

Бачиш, вже світанок настає?

А твоє бажання – чиста згуба».

Та хіба для жінки є табу,

коли поряд джерело спокуси?

Вона лихо бачила в гробу,

змія зве, хай дерево потрусить.

Звідти наші зародки біди.

Люди стали ніби навіжені.

Тут до бабки навіть не ходи,

винен – змій! Біблійський чи – зелений.

22.10.24р.

Закоханим ув осінь

Закоханим ув осінь

Я сподіваюсь, ви мене пробачите,

бо запізнився десь на пів життя.

Красуня-осінь звала  на побачення

така наївна, грішна і свята.

Ми заблукали на задвірках пристрасти,

згубилися у вирі почуттів.

Коли ж устигли з листопада випасти,

де до нестями я тебе любив?

Пробач слова наївні та несказані,

У них тепер риторика пуста.

Нічим з тобою більше не пов’язані.

Зима почне все з білого листа.

21.10.24р.

Просте бажання

Просте бажання

РуZьким бути соромно до болю

і чомусь так хочеться мені

тих, хто зазіхнув на нашу волю

у пекельнім бачити вогні.

Рюмсати за орками не буду,

хоч планети зійдуть із орбіт,

москалі, між нами, –  це не люди

без таких не стане гіршим світ.

20.10.24р.

Кінець епохи бідності

Кінець епохи бідності

Куди подівся «Борщовий набір»?

Стулила Масійчук брехливий писок.

Чи борщ не варять козаки тепір?

Готують щось з прострочених сосисок.

Наш гаманець уже не для борщів,

про сало навіть мріяти не смію.

Готуй, кохана, для родини – щі.

Немає м’яса? То додай олії.

Кінець епохи бідності прийшов –

(для непутящих нагадаю гасло)

Ми всі збідніли до межі. І що?

Спасибі тим, хто всіх «зробили» разом.

19.10.24р.

Баба Одарка

Баба Одарка

У баби Одарки хата старенька

там сирістю вічною тхне із сіней,

сіра, полатана геть камізелька,

полущилась фарба з дубових дверей.

Скільки лишилось? Лиш Богу відомо.

Не кландає зайве, хай буде, що є.

Іноді трохи відходить від дому,

далеко болячка іти не дає.

На зиму цибульки вже насушила.

Кандьору наварить, бо м’яса нема.

Льоху тримати бабусі несила.

А скоро задме, зануртує зима.

Дров оберемок на люті морози

і трохи посохлої сливи гілок.

Вітер щодуху в димар заголосить:

«Я снігу приніс величезний мішок»!

Висипле все попід вікна і браму

і ходе, тиняється ніч, як мара,

дивиться в шибку холодну ночами,

свій вік доживає самотньо стара.

18.10.24р.

Червневе

Червневе

 

Вишенько-черешенько, дай-но свою ягідку,

вже червленим сонечком червень майорить,

він до мене, вишенько, завжди буде лагідним,

сповиватиме теплом літа кожну мить.

Під ногами оболонь травами застелиться,

над рікою і в ріці неосяжна синь,

тче павук на квіточці чарівну куделицю,

сядь зі мною обруч, друже, та  перепочинь.

17.10.24р.

Виноград

Виноград

Здичавілі грона винограду

в безнадії дивляться у світ,

на задвірках кинутого саду

він плодив людині стільки літ,

а тепер самотньо помирає

геть забутий, наче не годив,

прилітають ще пташині зграї,

доїдати із лози плоди.

16.10.24р.

Лихо поруч

Лихо поруч

Війна не за горами, за дверми.

Розстріляні тіла лежать у полі.

Як важко залишатися людьми,

коли роїться зло на видноколі.

Приймає воїн мученицьку смерть,

його рашисти давлять танка траком,

пішло життя сьогодні шкереберть –

знецінене – це головна ознака.

Чи відвернувся Бог від нас, чи ні?

Од вибухів закашлялася осінь…

Але чомусь ввижається мені,

що він до нас не повертався зовсім.

14.10.24р.

Складна тема. Чому Всевишній так знищує Україну.

Так це чи ні хай висновки робить кожен для себе.

Але 1919, 1922, 1932-33, 1946 + дві світові війни

і теперішня війна прокотилися нищівним валом

територією України. Це думка особисто моя.

 

Сливовий джем

Сливовий джем

Сливовий джем нам дарувала ніч,

ніхто не знав, що станеться на ранок,

ти першою була з моїх коханок…

Але хіба тепер у тому річ?

Лилась на скатертину кров вина.

Чи, то була не скатерть, – простирадло?

Комах ловив павук у власне прядло

і тіні від відкритого вікна.

Ми вигоріли у вогні свічі,

як со́вки обпалили власні крила…

Чи я любив? Чи ти мене любила?

Де джем сливовий лився уночі.

13.10.24р.

Розмова з осінню

Розмова з осінню

Забралась осінь у гладущик:

– Вилазь, кажу!

– Відстань, не хочу!

Ти бачиш, накрапає дощик?,

змиває літечка стежу,

посиджу, дай, хоч до обіду…

А білий день

стає глевкішим,

від сонця не лишилось сліду…

і осені я не утішив,

на жаль.

12.10.24р.

Йди, послухай

Йди, послухай

Сповідь на задвірки упаде,

йди, послухай те, що наболіло.

Янголя зробилося бліде,

поплелося слухати несміло.

Так, маля, Земля – це не Едем,

степ шматують люті градопади,

випалено душу геть вогнем…

Далі жити як? Хоч дай пораду.

Ми удвох зітхаєм і мовчим,

кліпаєм вологими очима…

Чуєш, лине поховання чин?

Знову смерть забрала побратима.

11.10.24р.

Жнива радгоспні

Жнива радгоспні

Сонцем закусують скирти,

буде туман на вечерю,

не одягаючи митри

тіло гамселить у двері:

«Бабо Палажко, дай кварту,

сала шматок і до сала,

лий-но сміливо півчварти*,

трунку завжди було мало»…

поряд стоять трактористи,

зморені хлопи від праці…

кожному вийде по триста,

щоб знову припхатися вранці.

09.10.24р.

*Півчварта – кількість із трьох з половиною одиниць.

Твори своє

Твори своє

Це дощ іде чи верби плачуть?

Ще жовтня не розтанув слід.

Зробилось листячко гарячим,

червоним, наче справжня мідь.

Зацокотять краплини дужче,

аж дряпають байдуже шкло.

Чого ти справді хочеш, юнче,

щоб знову стало, як було?

Хіба зайдеш у річку двічі?

З гори упасти, то хоч п’ять.

За рухом пензлика да Вінчі

не кожен зможе упізнать.

Твори своє і буде – диво,

у пекло падай і злітай,

зроби можливим неможливе,

створи зі слова – водограй.

08.10.24р.

Зимова негода

Зимова негода

Змітає грудень крихти зі стола.

Мете метіль морозу на угоду.

Даруй мені хоч дрібочку тепла,

не завжди світло йде до нас зі сходу.

Чи є кінець завії на землі?

Тяжіють думи у такі хвилини.

Вбачаються на заметілі тлі,

мов краплі крові грона горобини.

Голубиться до шибки пташеня

і не зважає на сніжинки кволі,

йому фінал забоїстого* дня 

вбачається у сонця ореолі

07.10.24р.

*Забоїстий – сніговий.

Осичка

Осичка

Уклонюся край села осичці,

що стрічає вірно кожен рік,

причеплю вагона електричці,

хай мені відкриє

сто доріг,

                сто шляхів… 

згублюсь у цьому світі,

буду йти де стоптана полинь,

сумувати буду

                        і радіти,

і глядіти у високу синь…

там, де осінь розправляє крила,

обриває листячко руде

ти мене, на жаль, недолюбила,

а тепер щорік трепета* жде.

06.10.24р.

*Трепе́та – осика.

Тому що – Українці

Тому що – Українці

Пручатися долі,

хоч горя по вінця.

Питання: доколи

нас будуть вбивати?

Зросте хліб у полі

і ми – Українці,

голінних до волі

родила нас мати.

05.10.24р.

Першосніжжя

Першосніжжя

Закрутить, захурделить, замете…

зима на сніг цьогоріч не скупа,

у хмаровинні сонце золоте,

ворона підлетіла до стовпа,

нема де сісти, скрізь біліє сніг,

посеред міста річки варикоз

її б уже і лід скувати міг,

аби хоч тиждень втримався мороз

та морозець не квапиться до нас,

хіба, що вітер снігу нанесе,

не холодно і сиро водночас          

сипне додолу і розтане все.

04.10.24р.

Новітня жертва

Новітня жертва

Невже гармати Бога не розбудять?

Кривавицею сповнена земля.

Смертей достатньо. Схаменіться, люди! –

усіяні убитими поля…

Скипає пря, Харон ламає весла,

все знищує свинцевий дощ округ.

Пусти цього, його душа воскресне,

у нім лунає пульсу перестук.

Він ще хреста нестиме на Ґолґоту,

Я чітко бачу, скінчиться де путь,

юрба спитає: «Вою, чуєш, хто ти?» –

і на Великдень в жертву принесуть.

03.10.24р.

Пробудження

Пробудження

Час від часу зітхаю (з полегшенням наче),

що у землю впаде проросте чи згниє.

Хто заплатить борги, як удови заплачуть?

Хто дитятко утішить чиєсь чи своє?

Чи промовить убивця: «Возьмі, вот, канфєтку»? –

він три шкіри здере поки тільце живе,

не тобі вже належить ваш родинний маєток

і Дніпро не для тебе у бурю реве.

Ти зростаєш віднині російським манкуртом,

тільки іноді пам'ять волає: «Дивись!»  –

хтось воскреснув із мертвих над безтямним нуртом

і до пращурів слави полинув увись.

02.10.24р.

Відлуння горобиної ночі

Відлуння горобиної ночі

Ще стоїть відлуння ночі горобиної

і відьмацька кліка крізь село іде,

вітер трусить з листя чари під калиною, 

мокре, наче курка, котеня руде.

Геть переплелися сьогодення й містика,

сяду біля печі, вийде домовик,

теми нескінченні: стоїцизм, софістика…

дядько надто строгий, я до нього звик.

Як багато дива у цю ніч трапляється,

всюди повітрулі, мавки у саду,

поки попід ранок мойра спить лукавиця

у ночі горобиній я себе знайду.

01.10.24р.