Петрович

(Пам’яті сусіда

Зоренко Володимира Петровича)

Стрункі берези та дуби розлогі

До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…

(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису

По пагінцю приносив їх із лісу…

Поїв водою зі своїх долонь,

Відверто гомонів під час безсонь…

Леліяв кожну гілку мов дитину,

Оберігавши у лиху годину.

А нині птахи у гілля сплетінні

Та люди, йдуть до затишку і тіні.

                                                   24.06.19р.