Нема ні краю, ані меж,
Де не ходили ми з тобою
Її стрічали всюди теж,
Бо ніби тінь іде з юрбою.
А вигинається – лоза,
Огидні підбирає форми,
І коли жалить то – гюрза –
Отрути вприсне більше норми.
Усюди бачу її слід,
Вона то – баба чорнорота,
Страшніша тисячі огид.
Ім’я потворі цій: – підлота!
18.16.17р.
Немає коментарів:
Дописати коментар