* * *
Дитинство відшуміло, вже пора,
Шукати щось для себе не повторне,
На думку не наводить „Хванчкара”
І незмінні Вишгородські гори.
Сиджу на схилах там де „Дніпрогес”,
Де плеще наш Дніпро в бетон обнятий,
І не дивує очі цей прогрес,
А поруч сад все той же коло хати.
На „Ольжиній горі” вже поросло.
Й окопи вириті в страшній війні солдатом,
А я і сам не знаю навіть хто?
Лише життя перегортаю дати.
І знов іду туди без вороття,
Без каяття, і без образ завзятих,
А мимо мене лине пів життя,
Дніпро і ГЕС, садочок біля хати.
Немає коментарів:
Дописати коментар