Струмок часу...

Струмок часу

Струмок часу пробився на щоці,

Та інеєм волосся осінь вкрила,

І пташенята вже лягли на крила,

Їм не сидиться більше у гнізді.

Розмірна осінь кличе у політ,

Здолавши в небі сотні кілометрів

Ми навіть не згадаємо моментів,

Тих що створило життє-горецвіт.

Розлучення нас в небо не позве,

Гойда, мов вітер, гілку абрикоси,

Долонею пригладжу сиві коси,

І серце защемить, мов знає все.

Про цей суцільний життє-горецвіт

І про струмок, і іній у волоссі,

Де ж пташенята ті дзвінкоголосі?

І лише час струмком в щоці біжить.