Усе мине

 Усе мине

Над ставком верба схилила віти

і тремтить од вітру на зорі,

якби знати, як її зігріти,

коли осінь пізня на дворі.

Сяде на тонке гілля синичка,

пригадає сонце до Іллі,

а тепер частіше сипле мжичка

і зривають листя вітри злі.

Скоро небо запорошить снігом,

вибілить за горизонт усе

і мороз наскочить печенігом

та голодну зиму принесе.

Хай несе, зимі не бути вічно,

не здолає сонце корочун,

дуже скоро задзюрчать магічно

ручаї між березневих рун.

03.10.25р.