Відлига

Відлига

Ще зовсім трохи і відлига,

мов сіль позлизує сніги,

хоч морозець у лісі клига,

але, то швидше від нудьги,

бо поміж витончених сосон

сміливо й лячно водночас,

грайливо та майстерно досить

комар танцює перший вальс.

30.12.24р.

 

Пізній виноград

Пізній виноград

Який солодкий пізній виноград,

як перший поцілунок у надвечір,

коли ще втома не лягла на плечі

і не бентежить небо зорепад,

між ліхтарями казиться завія

і повня у міжхмар’ї тьмяно тліє

освітлюючи геть спустілий сад

і цей солодкий, пізній виноград.

29.12.24р.

 

Негода

Негода

Солодким нектарином ранок
стікає з обважнілих хмар,
туман сьогодні на сніданок
і це не кара – Божий дар,
від лісу глицею запахло
і ніжним повівом грибів,
для когось запах надто затхлий,
я ж аромат цей полюбив,
за нотки вічного у вічнім,
малюнок на спітнілім склі,
де сквира множиться магічно
та сіє мжичку по землі.
19.12.24р.

Коли настане колись

Коли настане колись

Як стану трохи іншим, не таким.

Не сплутати б автобусні маршрути.

Люблю терпкий, осінніх парків дим,

який чекає моїх слів спокути.

А там гріхів, як у собаки бліх,

уже не пригадаю їх коріння.

Чи міг я не грішити? Звісно, міг.

Але тоді чи буде воскресіння?

Коли життя казало: обирай,

я йшов уперто крізь сніги та зливи

і на землі пізнати можна рай,

бо: жив, кохав і просто був щасливий.

18.12.24р.

Одна з чеснот

Одна з чеснот

Старий гусляр на сіножаті

за краєць хліба заспівав:

«Сідай до столу, чим багаті,

хоч небагато маєм страв,

але голодного не кинем,

тобі далеко ще іти…» –

якщо у серці ти людина

спасеш людину від біди.

І полилася над ланами

дума про щедрі врожаї,

про знищені війною храми,

про душ продажних кураї*…

Які ж ми в біса Божі діти,

вбиваєм з іменем Христа?

Чеснот багато в білім світі,

одна з найбільших – доброта.

17.12.24р.

*Курай – перекотиполе.

Сніг

Сніг

Цей сніг, мов створено для нас,

неспішно йде, а ми по ньому,

спиняється невпинний час

і тільки снігові відомо,

звідкіль вогонь бере зоря,

коли здіймається заграва

сніжок під сонцем ліхтаря

блищить лелітками яскраво.

17.12.24р.

Ранкова фантазія

Ранкова фантазія

Вичах чай. Чого чекаю?

Час чалапати мені.

Горобців злякаю зграю,

що дрімає на кущі.

Пташенята з переляку

розлетяться увсебіч,

їх було десяток з гаком…

Та хіба у тому річ?

У кишені є насіння

на сніданок чи обід.

Снігу свіжого рипіння –

оберіг од семи бід.

Вітрюган штовхає в спину,

а бува, в лице задме,

небо скоро стане синім,

бо світає де-не-де.

Може все інакше буде,

це фантазія моя,

ранній ранок сплять ще люди

та далеко просинь дня.

15.12.24р.

Уперше

Уперше

З тобою ми, немов із давніх снів,

де мальви попід вікнами і рута,

і поцілунку ледь надпита трута

у тихім суголоссі голосів,

це непідвладне тріпотіння тіла

та ніч в якій ти стала надто сміла,

де в небі повний місяць бовванів…

14.12.24р.

Приречений на вірш

Приречений на вірш

Перетруться думки, щось половою стане, щось хлібом,
щось навіки впаде у шухляди приречений склеп,
не наповнюй слова, що лікують людей, ціанідом,
дай краплиночку світла тому, хто іде у Ереб.
Напівтеплі тона для зимового часу не модні,
хуртовина мете, а тепліше не робиться, ні,
хай до тла догорить, що написано мною сьогодні,
до останньої крапки загине усе у вогні.
Але буде не так, як захочеться вдачі поета.
Є терновий вінок. Є вінець. Що одягнуть тобі?
Чи важливим є те, упаде як додолу монета?
Неможливо таланту згубитися в сірій юрбі.
12.12.24р.

Поетичний тік

Поетичний тік

Колоситься нивою
золотавий хліб,
слово переливами
зв’яжеться у «СНіП*»…
Промовчи, Юпітере,
вартість грому – гріш,
по зернинці літери
виплекають вірш.
11.12.24р.
*СНіП – альманах – «Сучасна новелістика і поезія»
фейсбучної спільноти «Поетична родина»
який набирає шаленої популярності
в українському літературному просторі.

Серебрянський ліс

Серебрянський ліс

Це туман? Чи це дим від пожеж?

З неба шириться змі́євий рев…

– Ти тримаєшся, брате?

– Авжеж.

Там, де привиди вбитих дерев,

закипіла сльоза на щоці,

прикипіла до цівки* рука,

ліс прикриє собою бійців,

жа́ло вп’ється у хвіст літака,

упаде з неба ранений змій

та на стропах живе ще душа,

вже недовго лишилося їй

б’є пунктиром стрілець з «калаша»*…

Затихає відлуння довкіл

і згущаються сутінки мрев,

де між мертвих, скалічених тіл 

ходять привиди вбитих дерев.

10.12.24р.

*Цівка – частина зброї;

  Калаш – автомат Калашникова.

 

Березнева скрута

Березнева скрута

(трохи дурні)

Кіт шукає виходу зі скрути,

роздирає ніч протяжне: нь-н-я-в!

За кварталів п’ять підлюку чути,

шлюбний місяць у котів настав.

Я тулюся дупою до любки.

За котом на вулицю? – Ні-ні!

Йде тепло оселею від грубки

гарно так і затишно мені.

Зорі місяць укрива габою,

десь самотній вітер затремтів…

«Ну, кохана, побіжиш за мною?» –

а вона ні подиху, ні слів.

Заглядівся на дружини груди,

йде напруга ніби на АЕС,

у відмову: «Відчепись, занудо,

дай поспати, нахіба той секс».

Отака ти – березнева скрута.

09.12.24р.

Намисто для жінки

Намисто для жінки

Стоїть корчма, за рогом церква

і тут і там шукають втіх.

Моя зламалась табакерка,

хоча курити, кажуть, – гріх,

налляй вина по самі вінця,

я Дике Поле скрізь пройшов.

Несу з країв тих зґарду жінці

за її віддану любов.

Сідай до столу, поговорим,

є оковита, пиво є,

закуски принесли з комори,

співає пісню шансоньє…

Опівночі годинник стане

і буде вічним цей угар:

ведмеді, випивка, цигани,

у клубах диму перегар,

хороші люди й нехороші…

та діло, певно, не у тім

не все купляється за гроші,

чого не скажеш про – інтим.

Як перший півень світ пробудить,

пощезне дика таїна,

ти не боїшся вже огуди:

«Коралі на. Налий вина».

08.12.24р.

Сито надії

Сито надії

Зорі крізь сито просію
дрібненькі, крупнішенькі, ці.
Маю останню надію,
спечуться на ранок млинці.

Будуть. Дитині на втіху.
Молімося Богу натще.
Хай від дитячого сміху
пательня млинець припече.

Вітер подує грайливо.
За сіллю пішли чумаки.
Ех! У вола була б грива,
він став би конем залюбки.

Небо сьогодні похмуре
рокоче відлуння грози.
Пісню співай, трубадуре,
про шлях, який котить вози.

Хто ще шукає месію?
Хто має синицю в руці?
Зорі крізь сито просію
дрібненькі, крупніші та ці.
07.12.24р.

Кіт і обід

Кіт і обід

У кутку, де стара шафа,

з швидкістю 2/3 маха,

наш пустун руденький кіт

доганяє свій обід.

Та не знає ще маленький,

що в обіді – батарейки.

Хай ганяє досхочу,

а я з нього регочу.

06.12.24р.

Мрії

Мрії

Цей білий океан снігів

посеред сірих рифів міста,

я подолати так хотів,

у цьому клявся урочисто

і рівно міряючи крок,

не полишаючи надії

ішов від себе до зірок

у втіленні дитинства мрії.

05.12.24р.

Спокуса

Спокуса

Вечір чорніший за каву,

кіт, як брудний коминяр,

повні чекає появу

не співрозмовник – казкар,

ніжно слова огортають

і у вечірній габі,

наче на сходинках раю

пастку готує тобі.

Рветься пустун-перелесник,

вітер жбурляє в лице,

стихне і знову воскресне,

тіло впіймає в сильце.

Ох, це бажання спокуси

дрож дістає до кісток,

кажуть: коли тілотру́си –

гріхопадіння за крок.

04.12.24р.

Дух вольності

Дух вольності

Чи марні сни були ті, чи примарні?

Шукає вітер правди на землі.

Сирі підвали. Втеча з буцегарні.

Далекі, недосяжні кораблі…

Нехай пороги розіб’ють на друзки

ворожий флот і полчища орди.

Не стане московит ніколи руським,

в улус до хана йдуть його сліди.

Святі одвіку води Борисфена

переросли в охрещений Дніпро,

ставайте під Мазепинські знамена,

щоби програв у битві цій Петро.

Бо клята пря і досі кровоточить,

зжирає люд у полум’ї війни,

багато до святих земель охочих,

а їх боронять козаків сини.

Я сили мав піднятися зі склепу

і дещо ужитті цім зрозумів:

дух вольності завжди волів до степу,

у копанках вирощують рабів.

03.12.24р.

Світоч осінньої ночі

Освічує густу пітьму

це золотаве сяйво жовтня,

де неба зоряна безодня

в якій з тобою потону.

Давай пограєм у мовча́нку

і будь-що-буде, аж до ранку,

хай заблукають у диму 

ще сонні, мов коти, трамваї,

а на бульварі догорає

листок, що освітив пітьму.

02.12.24р.

Абрам Хаям

Ігор Миронович Губерман

який у російській вікіпедії

проходить, як поет – расейський!

Із Харківським корінням,

з єврейським корінцем,

в Мироновича вміння

оформити слівце,

в корні міф розвалюю

раша-фарисейський –

підданий Ізраїлю,

а поет – расейський.

01.12.24р.

Та, що зігріла мою кров

Та, що зігріла мою кров
(два слова дружині)

Ця жінка вітру непокірна
кудись алеєю іде,
її хода легка й ефірна
волосся наче мідь руде
спадає хвилями на плечі,
підкреслюючи цю красу,
минає день, згорає вечір,
у спогадах її несу
крізь сірі будні листопада
та, що зігріла згуслу кров,
моя Хелена з Іліади
тебе я стріти хочу знов.
01.12.24р.

* * *
У днів своїх мурашнику,
як голуб на току,
все більше лік в загашнику
і менше коньяку.
29.11.24р.

Хуртовина

Хуртовина

Усе до крихти підберуть синички,

птаха́м сьогодні голодно – зима,

ні хліба в годівничці, ні водички,

ні сонечка зігрітися нема,

лишень метіль мете до горизонту,

сніжинки укривають божий світ

і церкви обважнілу снігом ґонту,

і туї не зів’ялий малахіт,

полинув світ у білосніжний вимір,

можливо трохи холодно, зате

заскиглить у димар протяжно вітер

і сніг пухкий ще дужче замете.

29.11.24р.

Хто страшніше 

Коли здригається оселя

чи усвідомлюєте ви?

Страшні не геї із Бруселя,

а під*р*си із москви!

28.11.24р.

(Вибачте, наболіло чи накипіло).

Мисливець на бабине літо

Скажи мені чи брешеш ти, вороно,

про вересневих пустощів печаль?

Налиті сонцем винограду грона

і небо стало, мов холодна сталь –

високе і до радощів байду́же,

таке приходить у примарних снах.

Дні доживають перезрілі ружі,

горіхи скам’яніли на гілках,

але павук уперто тче тенета

не  дивлячись на дощ чи зорежать,

він мріє поки крутиться планета,

у павоть літо бабине впіймать.

27.11.24р.

Схаменись, враже

Ступаєш, враже, по степах,
шукаєш прихистку? Не буде.
Тут козаки, тут вільні люди –
це плоть від плоті з праху прах
яких веде Сірка правиця,
є трохи часу, схаменися,
нехай в твоїх пустих очах
ще блискітка надії тліє,
вертайся, враже, на росію
допоки дух твій не зачах.
26.11.24р.

За змієвими валами

За Змієвими валами

За Змієві вали полину,

де неосяжна далечінь

і буду йти вперед без спину

до досконалості творінь.

Не надто вірю забобонам,

на сто питань один відвіт:

ще не народжено дракона,

який здолає наш нарід.

25.11.24р.

Опісля

Опісля

Над рікою стелиться туман,

холодіють листопада ночі.

Ти була найкращою з оман

і від тебе геть іти не хочу.

Для розлуки ніби ще не час

дзиґарі відлічують хвилини. 

Господи, помилуй грішних нас

від Адама з Євою до нині.

Тим, що спили первородний гріх

не буває забагато трунку,

повні сяйво скапує зі стріх,

коли губи прагнуть поцілунку.

Та відразу виросте стіна

і німа самотність серце крає,

як кохання випите до дна,

не шукайте у словах розмаю.

24.11.24р.

Осіння замальовка

Осіння замальовка
(із побаченого вчора)

Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
23.11.24р.

Не беріть на кпи

І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
Стоять Тарасові стовпи
туманом щільним оповиті,
із оксамиту хмари зшиті…
Ой! Не беріть мене на кпи,
не по зубах я вашій раті.
22.11.24р.

Віщунська черешня

Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
Хіба я думав, що таке можливе?
Бо нас учила школа: ми за мир.
Попали хлопці під свинцеву зливу…
Хто не загинув втрапив у ясир*.
Тепер і я кажу Всевишній силі:
«Ти наших діток, Боже, борони,
не розпали вогонь на небосхилі,
не допусти онукові війни».
21.11.24р.
*Ясир – полон.

 

* * *

Які залишимо казки?

Домовики лишились дому.

Лісовики де? Невідомо.

Тепер на березі ріки

не знайдете русалок сліду.

Чи розповість онуку дідо,

як шамотять польовики?

Коли зовуть у гай зозулі,

росу спивають повітрулі,

а рівним вигином луки

де в небі зорі, ніби айстри,

кудись іде старий Чугайстер

із сьогодення у віки.

20.11.24р.

1000-чна ніч війни

1000-чна ніч війни

Впаде відтята голова до ніг:

«Ну що, скажи, всесильний Ґоліяте? –

така за самовпевненість розплата,

за тисячу ночей в яких ти міг

примножити добро у цьому світі,

але була одна жага – убити…

Прийшов, як сніг. І підеш, наче сніг».

Перекуємо ми мечі на рала,

скільки б війна ця клята не тривала

жаданий мир осяє наш поріг.

19.11.24р.

Прості цінності

Прості цінності

Цінуйте хліб і тишу. Більше – Хліб –

без нього не існує сьогодення.

Коли синиця вилетить із жмені

чи пролунає кулеметний дріб,

цінуйте найсвятіше в світі – Хліб.

Прожити можна навіть без душі.

Живуть бездушні, ходять поміж нами,

снують серед людей живих мерцями,

тіла у дорогезні кунтуші

загорнуті, але нема душі.

Полинути у вирій без прикрас,

знайти себе серед світил небесних,

зневіри лід хай у молитві скресне,

і мироточить хай іконостас,

а Бог довіку не полишить нас.

17.11.24р.

Нові податки

Нові податки

Кажуть обкладуть податком сало,

бо із дров навару не ого.

«Слугам», що не дайте все замало,

а багацько хочеться всього.

Для коханки треба діаманти,

а дружині шубу із песця.

Ну і що, що лізуть окупанти?

То жаска народу нечесть ця.

Думаєте дно уже пробито?

Фіга з маком, байка для рабів.

Щоб грішми наповнити корито –

ПДВ піднімуть на мерців.

16.11.24р.

Не вбий

Не вбий

 

«Па хахлам! Агонь!» –

А далі що? Тут пів години лету.

Ця ніч комусь остання на землі.

Переплелись бездушна лють ракети

та вбивча бездуховність москалів.

А з ким Господь? Наразі невідомо.

Щоб не було, тримати, друже, стрій.

Ті нелюди порушили свідомо

найголовнішу заповідь: Не вбий!

15.11.24.

Зимові сни

Зимові сни

Зимові сни рум’янцем на щоці.

Їх не лякає втомлена завія.

Метелиця під вікнами засіє

і ти заснеш із книгою в руці.

Борвій завиє під твоїм вікном,

гілки зашкряботять посеред ночі,

але безсилі духи поторочі

перед зимовим, найсолодшим сном.

І тільки на кущах снігів снопи

підкреслюють цю чарівну казковість,

яку зима дарує та натомість:

далеко ранок, а наразі – спи.

15.11.24р.

Різдвяне

Різдвяне

Ховається за листопадом грудень,

шукає вітер схов у димарі,

а білий сніг ще неодмінно буде

і сонце червоніти на зорі,

і Божий день народиться в безденні,

впаде до ніг уже коротша тінь.

Засіється на рік новий із жмені,

в якій змішались жито і ячмінь

і ластівка поселиться в обійсті,

багаті будуть врожаєм жнива

і не важливо у селі чи місті

полине світ у таїнство Різдва.

13.11.24р.

Пир чуми

Пир чуми

– Скажи, інь чи янь?

– У чому різниця?

– Ти, просто поглянь, –

гуляє столиця,

пирує під час чуми.

Злетілись круки

з кремлівської вежі,

а тим залюбки

у жерлі пожежі

поласувати – людьми.

І плоть від крові

це чи кров од плоті.

Вмерти готові?

Сьогодні на сході

поляжете всі кістьми.

У Києві – пир чуми.

12.11.24р.

Все попереду

Все попереду

Ще не погасли смолоскипи

та все чутніше клич сурми,

коли борвій в борні захрипне,

безсмертний фенікс хай крильми

його огорне в піднебессі,

там, де живуть війни громи…

а ми і з попелу воскреснем,

щоб народитися – Людьми.

11.11.24р.

Alarm!

Alarm!

(проба верлібру)

Хочеться натовкти пискало тому кнопкодаву,

який безпідставно підвищує рівень тривоги.

Alarm! Мов навіжений галасує мій телефон.

Останній «шахед» бере курс та летить на Білорусь.

Може хоч він наведе там порядок і закінчить

ту, ледь почату революцію драних шкарпеток,

яка поклала цю маленьку, чудову країну 

під смердючий, старий лій володимира тупіна.

Тепер вона стоне, наче стара шльондра. Ну і що?

А могла б квітнути для дітей своїх і онуків.

Але… Alarm!

10.11.24р.

Прогулянка до Львова

Прогулянка до Львова

На тихій вулиці дощів

самотні листопаду кроки:

– Як справи, друже?

– Та нівроку.

Із Києва іду у Львів.

Саме тепер прекрасний час

провідати старого Лева,

стоять розхристані дерева,

на місяця іконостас

читають молитви на зиму,

а димарі їм чадять димом…

день загорівся… 

                            і погас

у синіх сутінках дощів.

– І я з тобою йду у Львів.

10.11.24р.

Сутність сущого

Сутність сущого

Пройнявся світом. Боже, як болить.

Цей день. Ця ніч. Ці безперервні війни.

Такі дві різні суті кабали

та у людей розбіжності постійно.

Вставай, іди, васал ти чи кур’єр,

мандруй на захід, швидше сонце стрінеш.

Бреде землею вічний Агасфер,

чекаючи, як все живе на зміни.

Коли перекричиш ти сім вітрів,

перепливеш моря та океани…

Спитай себе: досяг чого хотів?

Чи стане легше? Впевнений, не стане.

_

Кожнісіньку убрав у себе мить,

пройнявся світом, Боже, як болить.

09.11.24р.

Першосніжжя

Першосніжжя

Тче сніг узори на моїм вікні,

шукаючи у дійстві цім розради,

але чомусь так холодно мені

у першосніжжі ранніх снігопадів.

Ще ніби цілий тиждень до зими

і листопадить календарна осінь,

а вже деревам сняться білі сни,

які невтішно перший сніг приносить.

Завія зве мене на променад:

«Гулятимем з тобою, аж до ночі

у це надсніжжя, надвечір’я, над…» –

а я до неї геть іти не хочу.

08.11.24р.

Ціна свободи

Ціна свободи

Всі нації скупили кров’ю

свою свободу. А ми ні?

Горить, палає Приазов’я,

країна у війни вогні.

То хто ж нас кинув на поталу

у пащу ірода синів,

які на наші п’єдестали

своїх встановлюють богів?

«Молітеся!» – А ми не будем

молитися ви не святі!

Нема страшнішої огуди

чим поклонятися орді

07.11.24р.

Часоплин

Часоплин

Я знаходжу слова, але ритму і рими нема.

Вітер струшує попіл мені на чорняве волосся.

І чим старше стаю, тим відчутніше люта зима

та розріджує кров усе менше пташок суголосся.

Полетіти б у вирій. Але я припав до землі.

Прикипів до хрестів, під якими лежать мої предки.

Залишаюся тут. Кінь не піде один по ріллі.

І коріння моє не могло появитись нізвідки.

Перемелює час безпощадно усе і усіх,

не устигнеш зійти у цей світ, час вертатись на небо.

І про Бога, упевнений, думати зовсім не гріх,

у Творцеві Всевишнім людині завжди є потреба.

06.11.24р.

Присмак листопаду

Присмак листопаду

На присмак листопад, мов кава,

з гірчинкою холодних днів,

хапає цупко за рукава,

щоб ти із ним погомонів

та ти спішиш, бракує часу,

успіти треба до зими,

а падолист встеляє рясно

багряним листям килими.

05.11.24р.

Інституція сучасних «лицарів»

Інституція сучасних «лицарів»

Левон стояв у спіднім: «Де мій меч? –

У лицарів чомусь без компромісу. –

Немає з перцем? Наливай з анісу.

По вінця лий! І вою не переч!» –

Корчма вона і в Африці – корчма.

Хіба важливо, як її охрестять?

Тут дринк один від честі до безчестя,

один ковток – і розуму нема.

Звитяжець зазиває всіх на бій.

Йому тепер, що люди, що дракони.

Усі та все зробилося червоним:

і лисий дідько, і лупатий вій.

Земне тяжіння – зломлений політ.

Що зробите? Такий фінал пригоди –

рахує носом горе-лицар сходи,

а зранку стане синім білий світ.

04.10.24р.

P.S. З розділовими знаками тут для мене дуже складно.

Вокзальне

Вокзальне

Вокзальний клопіт: радість чи печаль.

Стоять дві тіні на сирім пероні.

Коліс об рейки заскрегоче сталь

і понесе у млу нічну вагони.

Ти будеш виглядати у вікно.

Але чи зможеш долю в нім уздріти?

Зігріє трохи кров терпке вино

і ледь прив’ялі та живі ще квіти.

Краплини ліхтарів ковтає скло,

розхристаних дерев безлисті віти.

Звикаєшся із виміром – було,

але і в нім потрібно якось жити.

03.11.24р.

Пізньоосінній ранок

Пізньоосінній ранок

Сьогодні впала інеєм роса,

пташине залунало суголосся,

куди не глянь, розкинулась краса:

розчісує берізонька волосся,

калина вбрала буси на зорі,

тремтить на вітрі винограду гронце,

до саду завітали снігурі,

а хризантеми моляться на сонце

02.10.24р.

Зневіра

Зневіра

Ми постаріли на життя

за рік війни, за два, за три…

Ще ненароджене дитя

в ракетнім обстрілі згорить.

За все заплатимо сповна.

Та де там наша перемога?

Чим довше тягнеться війна,

тим менше вірую у Бога.

02.11.24р.

Дивні двері

Дивні двері

Відкриває осінь в зиму двері:

«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».

Загорілась вогником Венера

і Вози залишили сліди.

По слідах ступаю я несміло,

відчуваю надприродний страх,

моє тіло геть заціпеніло,

ледь тримаюсь на хитких ногах.

Хто про вічність думав, зрозуміє:

шлях до Бога і від Бога шлях.

Дай м’ні сили, матінко Маріє,

і щоб зовсім не поїхав дах.

Це було, здається, попід вечір,

серед буйнотрав’я та заграв

хтось легенько обійняв за плечі     

й «Заповіт» Шевченка прочитав.

01.11.24р.

Альтанка

Альтанка

Альтанка ще чекає на тепло.

Чи легко їй закинутій сьогодні?

Сіріє саду зледеніле тло

в осінню ніч пронизливо-холодну.

Горіх скидає обважнілий лист,

тремтить від безпорадності калина,

несамовитий вітру пересвист

із піднебесся до альтанки лине.

Минеться все, ти трохи зачекай,

не може сквира вічно наступати,

ще розіллється по землі розмай,

коли розквітнуть вишні біля хати.

31.10.24р.

Міжсезоння

Міжсезоння

Це був останній день в якім дотліла осінь,

хоч ще один листок на клені майорів,

приносить вітер дощ і перший сніг приносить…

поезія зими без рими та без слів.

Німуємо удвох, у цьому суголоссі

напружуючи слух я чую пульс планет.

А може це про нас ще гірко плаче осінь?

Та надає зимі мороз імунітет.

30.10.24р.

Моя осінь

Моя осінь

Покличе осінь в золоті сади

де вже налиті грона винограду.

Пора у вирій, птахо? То лети.

Для мене жовтопадова розрада

і бабиного літа переспів

куди миліші дальньої дороги.

Човпу кудись у ліпоті садів

під вітру незрівнянні монологи.

Шемріння листя, що пізнало світ,

умиротворить будь-чиї печалі.

Нехай щасливий буде твій політ,

а я побрів у свою осінь далі.

29.10.24р.