Лжепредтеча

Лжепредтеча

Твоїм губам іще цвісти, мов макам.

Мої вже побіліли, наче сніг.

Аби ж я міг, аби я тільки міг,

читати долю по небесним знакам,

коли біда сурмить у мідний ріг.

Задкують ті, хто мав тримати небо.

Летить вперед, хто повзав у багні.

І ти сьогодні, друже, на коні,

щоб вирвати із лап цупких Ереба

того, хто переможе у борні.

Хто зможе відвести невідворотне.

До рук холодних примерзає меч.

Тримай його, фортуні не переч.

Впаде в тартар чудовисько болотне –

це був останній серед лжепредтеч.

09.12.25р.

"Хрест Героя"

«Хрест Героя»

Під рік новий запахла хвоя,

мороз потріскує завзято…

Тримає доня – «Хрест Героя» –

останню нагороду тата.

Їй пам'ять болісно лоскоче,

про щось лише одній відоме,

коли вона його щоночі

чекала з «бойового» вдома.

Ще усвідомити не можуть

сумні дитячі оченята

до неба синього тотожні,

що більше не обійме тато…

Допоки розмовляє зброя –

тримають діти – «Хрест Героя».

08.12.25р.

Поза часом

Поза часом

З полону тілесних втіх

полину ув інший вимір.

Живи, мій солодкий гріх,

вмитий дощами рясними…

поки не випаде сніг.

Нема на тобі вини.

Сльози твої, мов причастя.

Тільки себе не вини,

помре у провині щастя.

Навіть якщо восени.

Хай буря пробудить дзен,

ляже на втомлені плечі,

швидко кінчається день,

миттєво згорає вечір…

час вилітає із жмень.

07.12.25р.

Осіннє перевтілення

Осіннє перевтілення

Не лякайте осінню даремно

мені дощ холодний до снаги.

Бо люблю дивитись, як таємно 

краплі обертаються в сніги.

Вітер десь ховається у ринву,

мерзнуть на проспекті ліхтарі…

Хочеш лист кленовий тобі вирву

перед сходом сонця на зорі?

Він напився листопада скрути,

скоро упаде в калюжу сам.

Не гадаю бути чи не бути,

там де осінь обірветься нам.

Я сьогодні п’яний від безлюддя.

Мені дощ холодний до снаги.

Листопад перетече у грудень,

а дощі ув іній та сніги.

02.12.25р.

Колискова донечці

Колискова донечці

Тихо-тихесенько

падає сніг.

Доня малесенька –

мій оберіг.

Вбирається спішно

білим земля.

Всі діти безгрішні,

спи, янголя.

Хай ранок осяє

сонечком дім,

й розквітне розмаєм

в дитинстві твоїм.

01.12.25р.

У переддень зими

У переддень зими

Тче мороз снігами килими,

їх завія вистеляє полем,

біло-біло стало, як ніколи,

в календарний переддень зими.

Осене, тобі пора іти.

Хоч листву ти всю не обірвала,

ще її гойдається чимало –

літа недописані листи.

Грудень хай прикриє їх грудьми.

Прихистить від лютої завії,

що сьогодні безпорадно віє…

і тче мороз снігами килими.

26.11.25р.

Не така ця ніч щоб спати

Не така ця ніч щоб спати

 

Була та ніч така, що аж горіла.

Жагою двох закоханих пекла.

Я роси пив із чарівного тіла,

як воду зі святого джерела.

Я роси пив, не міг ніяк напитись.

Не знаю в чому магія чудес?

Твої цілунки надто соковиті…

Від них, здається, вмер я і воскрес.

Спокуси тінь сховалася у тиші.

Сміливіше торкаючись плечей...

Прошу тепер: зішли мені, Всевишній,

іще хоча б одну таку з ночей.

20.11.25р.

Щурячий сказ

Щурячий сказ

Щурячий сказ.

Покровськ розбитий.

Це не про нас?

Біля корита

гурма безбожних байстрюків,

нема ні племені, ні роду,

аж лисий чорт осатанів,

як ті знущаються з народу,

хтось крикне з них: «No pasarán!*»,

Але кому? Незрозуміло.

Втечуть лишивши сам на сам.

Забрали душу. Нате й тіло.

Зажурений іконостас…

Цю владу з’їсть – щурячий сказ.

18.11.25р.

*No pasarán – вони не пройдуть (ісп.).

Із дитинства

Із дитинства

Коли верба була ще вербенятком,

і вітер міг ховатися в траві,

на березі сиділи ми із татком,

де місяць плив через Дніпро в човні...

І все тоді здавалося великим

і руки тата, і далекий луг...

А соловей свою голубку кликав

і тьох-тьох-тьох витьохкував округ...

Це вже мені ніколи не насниться.

З роками вицвітає акварель...

Та значно краще у руках синиця,

чим в небесах далеких журавель.

16.11.25р.

Груднева завія

Груднева завія

Розпатлані сніги проспектом Миру

неспішно йдуть у світлі ліхтарів,

годинник на стіні пробив – чотири,

а день вже, ніби вечір посірів.

Ця снігожать розкинулась довкола,

ні голубів нема, ні горобців,

і тільки снігу білі матіоли

поспішно тануть у моїй руці.

12.11.25р.

Листопадове

Листопадове

На жовте листя паморозь осіла,

від холоду, аж почорнів Дніпро

та осені нема до цього діла,

їй днів аби примножив тільки хто.

Лелітки снігу збилися у хмари,

тримають небо з димарів дими,

в холодні шиби глипають Стожари,

бо скільки тут лишилось до зими.

Перехворіла осінь листопадом

і золотавим жовтнем відцвіла,

тепер від нас іде похмурим садом,

де зовсім не лишилося тепла.

06.11.25р.

Округ чудес

Округ чудес

Живу в технічнім окрузі «чудес»,

де москалі вважаються святими

і неважливо з рогами чи без,

але не по дорозі мені з ними.

Я міг би теж «топити» за москву,

кричати борзо: «Вольдемар, форева!»,

підтримувати нечесть світову,

рубати непосаджені дерева…

Але у дураків одна біда,

дай пам’ятку тобі на лоб приклею,

одна лежанка, Вольдемарів – два,

тріщить по шву фундамент мавзолею.

01.11.25р.

Тому що...

Тому що…

Чи буде щось колись стовпіше

за міць Тарасових стовпів?

Які тримають небо грішне,

бо так на небі хтось велів.

Сини народу величаві

не продаються за рублі,

воюють не заради слави,

за правду б’ються у борні.

І правда зможе зло здолати.

Було б інакше все аби

не козаком зростила мати

і не Тарасові стовпи.

24.10.25р.

Останні яблука

 

Останні яблука

Ті яблука вважали себе сонцем
і падали із яблучних орбіт,
здавалося, здригався цілий світ
через туманів осені суконце.
А це був тільки яблуневий Спас,
бо літом то не Спас, а так - предтеча,
щоб догодити у саду малечі
та у зими накрасти прозапас.
А ці горять над холодом вітрів
і від дощу холодного не плачуть,
з орбіт злітають яблучних на вдачу,
куди зими ще холод не добрів.
15.10.25р.

Мегаполіс

Мегаполіс

У мегаполісі під вечір

шукає вітер тихий гай,

це – мегаполіс, не шукай,

сідає пил доріг на плечі…

було раніше, зазвичай,

співає матінка малечі,

що йде дорогою бабай,

і тихим голосом предтечі

зове у ніч Чумацький Плай,

ховався домовик на печі

та пив із цвіркунами чай…

тут нині: мегаполіс, вечір,

а не села блаженний рай.

14.10.25р.

Останній горіх

Останній горіх

Голуби товчуться під горіхом,

ніби просять: наступи на плід,

мимо зграї пробігаю спіхом,

утекти спішу від власних бід.

А куди? Того ніхто не знає.

Чи втечу? Здається, що навряд.

До метро дістануся трамваєм,

далі пішки, крізь осінній сад.

Де вже листя майже не лишилось

ось таке жовтневе дежавю.

і птахам, що розправляють крила,

я горіх останній розчавлю.

06.10.25р.

Усе мине

 Усе мине

Над ставком верба схилила віти

і тремтить од вітру на зорі,

якби знати, як її зігріти,

коли осінь пізня на дворі.

Сяде на тонке гілля синичка,

пригадає сонце до Іллі,

а тепер частіше сипле мжичка

і зривають листя вітри злі.

Скоро небо запорошить снігом,

вибілить за горизонт усе

і мороз наскочить печенігом

та голодну зиму принесе.

Хай несе, зимі не бути вічно,

не здолає сонце корочун,

дуже скоро задзюрчать магічно

ручаї між березневих рун.

03.10.25р.

Вечірнє село

Вечірнє село

Попід вишнею на тині

вимитий стікає глек,

хліб лежить на скатертині

поміж вишитих лелек,

біля печі молодиця

фартух трохи у муці,

димом пахкотить кабиця

та досмажує млинці,

над полями сутеніє,

чути пісню за селом,

повертають гречкосії,

доня грається з котом,

місяць виставляє роги,

сіється Чумацький Шлях

все в нас буде слава Богу,

а по-іншому ніяк.

27.09.25р.

Львівська осінь

Львівська осінь

Сьогодні осінь королева

в жовтогарячому плащі,

охороняють місто Лева –

трамваї, леви та дощі,

переіначити відтінок

і відділити кави смак,

згубитися на площі «Ринок»

поміж здивованих зівак…

А далі що у місті Лева?

В жовтогарячому плащі

гуляє – осінь – королева

поміж трамваїв та дощів.

26.09.25р.

Передзимове

Передзимове

Через негоду кіт бреде,

ступає по калюжах,

обличчя ліхтаря бліде,

лист клена занедужав,

дощ у бруківку дріботить,

три вулиці на розі,

мине пізньоосіння мить,

бо вже зима в дорозі.

24.09.25р.

Сенсаційні новини

Сенсаційні новини

(порнозірка – Джозефіна Джексон

(Юлія Сенюк) покинула Україну)

Порнозірка їде з України…

які втрати, Боже, йой ти мій!

У державі ось які новини,

а не те, що на передовій.

Суми ворог зрівнює з землею,

КАБами по Запоріжжю б’є…

шльондра хай пливе за течією.

Що поробиш? Кожному своє.

Заволала на даху сирена,

ПВО дає «шахедам» бій,

не здолає жодна нас геєна,

поки є Марусі Звіробій.

Доки материнство у пошані

і родинних цінностей поріг,

будемо довіку нездоланні!

Що нам ті, що не здвигають ніг.

22.09.25р.

Жотопадові роздуми

Жовтопадові роздуми

Тіні оживають у саду.

Жовтопадом скочується листя…

А мені ще ніжність літа сниться:

у полях отавою іду,

роси розстелив Чумацький Шлях,

вечір омиває рясно збрую,

євшан-зілля чарами парує,

губиться в пахучих чебрецях,

тихий вечір поїдає ніч,

цвіркуни довкіл тріщать громами…

Нині все окутано в тумани

де ми із жовтопадом віч-на-віч.

20.09.25р.

Міжсезоння

Міжсезоння

Ніч уплететься у дощу краплини

нема у міжсезонні берегів.

Із падолистом стали ми єдині

на роздоріжжі спалених світів.

Коли твоя любов зламає крила

чи ждатимеш розпечених ночей?

Тінь Афродіти упаде безсило,

струну порве у розпачі Орфей.

І тільки дощ не скориться нікому,

задріботить сильніше про своє.

Візьми його поради за основу,

де міжсезоння за вікном снує.

14.09.25р.

Вівтар осені

Вівтар осені

Жаринки бджіл на ледь зігрітих квітах

шукають ненароджений нектар,

блукає в небі промінь поміж хмар,

який розсіяв всі свої зеніти

та втратив зігрівати Божий дар,

але уміє осені радіти,

поклавши лист багряний на вівтар.

07.09.25р.

Цирк на дроті

Цирк на дроті

Той факт, що комік був з «кварталу»,

на жаль не радував мене.

Пастух стриже свою отару,

нікого доля не мине.

Та чи багато є охочих

у залі серед баранів,

шакалу заглянути в очі

й туди, куди їх вошдь хотів?

Ми захлинаємось у крові

та мова, звісно, не про то.

Непотребом стали військові,

але в пошані – шапіто.

06.09.25р.

Ранньоосіння замальвка

Ранньоосіння замальовка

Осінь шукає маленькі притоки Дніпра,

з яких уже можна туманів доволі напитись.

Падають зорі у трави із неба шатра

і дідуха в’яже ґаздиня у сінях із жита.

Манить своєю красою лісів оксамит,

плаче журавка, їй несила за обрій летіти.

Кажуть, за овидом теж не кінчається світ.

Дозрілі коралі калини прикрасили віти.

Горить у небі повня, ніби бра,

щоб осінь шукала маленькі притоки Дніпра.

01.09.25р.

Фрагмент із бабиного літа

Фрагмент із бабиного літа

На глиці діамантові прикраси,

сомбреро приміряє моримух,

рве тишу лось своїм могутнім басом,

у грибників перехопило дух…

і знову тиша, аж дзумить довкола,

бір завмирає у своїй красі,

на першому промінні сонця кволо

пере павук тенета у росі,

мушва зірвалась у танок сакральний,

праліс своє оголює єство

і вітер сповіщає тріумфально,

про бабиного літа торжество.

29.08.25р.

Звичка війни

Звичка війни

Ми вже відвикли жити без війни.

І без тривог, мов котеня без миші.

Ракетний шлейф повітря заколише,

йому відлунням регіт сатани.

А після тиша. І така, що аж.

Немов сам Бог збирає душі вбитих.

Хтось поряд закричить несамовито…

Тепер «шахед» заходить на віраж.

Розбились мрії миру об стіну.

Надії вмерли з вибухом ракети.

Німе питання: Всемогутній, де ти?

А ми у тім сильніші за війну.

28.08.25р.

Тінь спокуси

Тінь спокуси

Коли ти упадеш безсила

у білі постільні сніги

чи порятують тебе крила,

щоб не згоріти від жаги?

Але цілунки губ пекучих,

які палкіші за вогонь,

тобі шепочуть: «Неминуче

ти звабу вип’єш із долонь».

Куди подітись від розплати,

коли спокуси тінь стійка?

Вже клятий змій стоїть в кімнаті

й за яблуко взялась рука.

27.08.25р.

У передчутті осені

У передчутті осені

Хоч літа ще чотири дні

та вже печаль дощів осінніх

безкарно шкряботить у сіни,

надокучаючи мені.

У тихий ранок снить трава

про ніжність бабиного літа,

коли вона теплом зігріта

і сни бувають про дива.

Переболить, перепече,

але ще жевріє надія,

не скоро прилетить завія

і снігом замете натще.

26.08.25р.

Не хрестіть мене, мамо, в дорогу

* * *

Не хрестіть мене, мамо, в дорогу

вже і так забагато хрестів.

Як розвіється поле від смогу,

пригадайте усіх, хто хотів,

повернутись до отчого дому

із пропахлого кров’ю «нуля»…

Але де вони всі? Невідомо.

Багатьох схоронила земля.

Невідомих солдатів немає.

Та занадто сумний небосхил.

І вервечкою до небокраю

безіменних нарито могил.

Не хрестіть мене, мамо, в дорогу.

21.08.25р.

Коли переможе ШІ

Коли переможе ШІ

Зробились люди штучними у всьому.

Стає все менше щирих почуттів.

А далі що? Лиш сатані відомо.

Нема у штучнім вимірі богів.

Розквітла квітка і відразу вмерла.

Не життєдайна джерела вода.

Всихає мова. Сиплеться Говерла.

Принишкла тінь зробилася бліда.

Ніщо не провіщає небезпеки,

яка ось-ось поллється через край.

Коли рахунки сплачено по чеку,

то ти себе, людино, не карай.

20.08.25р.

Вечір у наметовому містечку

Вечір у наметовому містечку

Котилось сонце калачем

далеко за лимани.

І день написаний Творцем

навік прощався з нами.

А десь далеко журавлі

крилом об воду били…

Чи те наснилося мені?

Але ж я чув їх крила,

які будили зорепад

в багрянім суголоссі,

дороги не знайду назад…

і літо йде ув осінь.

17.08.25р.

На межі сезонів

На межі сезонів

– А на останок?

– На останок

рудою зробиться трава

і прохолоднішим світанок,

гучніше грому булава…

присядуть стомлені богеми,

шукаючи найвищу суть

і тільки горді хризантеми

осінній день у гості ждуть.

15.08.25р.

Осіннє

Осіннє

Запахла медом зрізана рілля,

яка ж солодка оранка зябле́ва,

стоять край поля без листви дерева

і свіжим паром дихає земля.

Ключ журавлів зове за небокрай,

душа йому кричить у суголоссі,

рясним дощем задріботіла осінь

поміж останніх перелітних зграй.

Та перший сніг все вибілить за мить

для нас він не хороший, не поганий, 

а просто швидше надто довгожданий 

коли дощами осінь відболит.

12.08.25р.

Запах снігу

Запах снігу

Запах снігу нагадує хмари

і далеке дитинство моє,

пам’ятаю, колись на Варвари

сніговій між дворами снує,

оживають в завію ґринджоли,

ллються радість і сміх через край,

від Варвари летять до Миколи,

ну, а там і Святвечір стрічай…

скільки казки було у завії,

повернув би усе, аби міг…

і сьогодні цей спогад навіяв –

білий сніг.

09.08.24р.

Тіні закоханих

Тіні закоханих

Тихими провулками Подолу

бродять закохані тіні,

зорепади падають додолу,

дрова тріщать у каміні…

а тіням ніскільки не холодно,

жовтень гарячий, мов липень

і від поцілунків, аж солодко,

де листя скинули липи,

як дзвінко їм співає бруківка

пісню одну їй відому,

небосхилом скотилася зірка –

пора додому.

06.08.25р.

Серпень

Серпень

Уплівся жайворон у серпень,

у пересохлій геть траві

де зранку млявий вітер терпне,

спиває роси степові,

укритися від спеки ні́де,

шукає тінь, її нема,

можливо знають Персеїди,

коли дощів задме сурма.

04.08.25р.

Така ця ніч

Така ця ніч

 

Згасають зорі, стелиться туман,

малюють тіні залишки багаття,

теплом до лісу горнеться лиман,

де місяцем осяяне латаття…

Чи в силі ви уздріти цю красу?

Чи до смаку такої ночі трунок? 

Я їй себе у жертву принесу

за найсолодший в світі поцілунок.

01.08.25р.

Закоханий у дощ

Закоханий у дощ

Сподобався дощу? Іди гуляй.

На вулиці людей немає зовсім.

Тільки бульвар, опалий лист і осінь,

і ринв дзвінкий дзюркоче водограй…

Кульбабками розквітлі ліхтарі.

Роз’ятрений мотор таксомашини,

заскиглили на розі вулиць шини,

аж вітер розбудили угорі…

А потім тиша падає у світ

де дощ уже співає, не рокоче

і відкриває небо неохоче,

як майорить загравами розсвіт.

30.07.25р.

У світі драконів

У світі драконів

У світі драконів принцес може бути замало.

Шукаєш інструкцій покрокових? Може любов?

Чи поза війною людина колись існувала,

як линули в небо високе слова молитов?

Можливо Господь серед нас також шанці копає?

Заходиться криком до воїв: «Повітря! Лягай!» –

двоглавий орел десь у землю зарився за гаєм,

між білими хмарами чорний, задимлений плай.

Та всесвіт змовчить, із мечами ідуть гречкосії,

даруй їм, Всевишній, у бій Аріаднову нить,

осиковий кіл увібгати у груди росії…

дракон відчуваючи силу могутню тремтить.

27.07.25р.

***

Це просто день. Це просто ніч.

І за вікном погода-згуба.

Відвила понад вечір піч,

завила, затріщала груба…

А сніг іде. Хіба це сніг?

Це сутінь білої потвори.

Змінив би все, аби я міг,

перемінити щось надворі.

Хай опаде цей білий рок

на змерзлі кетяги калини,

хто знайде стежку до зірок,

той знає ціну Батьківщини.

20.07.25р.

На щиті.

На щиті

Якому Богу ти молишся?

В якого віриш?

Мати заплаче, мов горлиця:

«Не люди – звірі».

Та чи сльози зарадять горю?

Не сьогодні.

Ведуть кудись за синє море

шляхи Господні.

Молилася ненька до неба…

та марно, всує.

Кров до землі стече по стеблах…

Бог не почує.

07.07.25р.

Коротко про війну

Коротко про війну

Як буде над москвою перемога,

жертовність ЗСУ присудять богу.

04.07.25р.

Сховався білий день

* * *

Сховався білий день за обрій сірий,

рожеві хмари сонця напились…

даруй мені, мій Боже, трохи віри

щоб душу врятувати зміг колись.

03.07.25р.

Рай для закоханих

Рай для закоханих

Лелітки у небо злітають із полум’я в ніч.

Шепоче Десна щось про вічно-окрилені теми…

Згубилися душі у вирії цих протиріч

і янголам нашим, напевно, неві́домо де ми.

Шукай не шукай у закоханих власний едем.

Хіба їх побачиш десь там за кохання рікою?

Це димом волосся пропахлося чи чебрецем?

Розстелить туман хтось, межи очерету, габою.

Закохані знають, як пахне зім’ятий полин

і, як салютують у небі нічнім зорепади.

Для них не придумало людство ще ліку годин

і шляху додому нема із едемського саду.

01.07.25р.

Політикум

Політикум

Ні бізнес-плану, ні чітких ідей.

З якою метою ти йшов у владу?

Вкрасти майбутнє у наших дітей?

Все розуміє, але ж, стерво, – краде.

30.06.25р.

На Купала

На Купала

Відпусти свій віночок на води смиренні ріки,

хай у стумі* свічею освітить твій шлях до кохання,

шелестять на деревах про ніч найкоротшу листки,

а природа чекає з душею людини єднання.

Хіба є що сильніше у світі за чисту любов?

Шлях Чумацький веде нас крізь небо від літа до літа.

Ватра кидає тіні загадок у гущу дібров…

де уже для закоханих папороть їхня розквітла –

час прийшов.

22.06.25р.

*У стумі – у темряві.

Шлях у прірву

Шлях  у прірву

Тепер і музику, і вірші пише – ШІ.

У ногу шпацируємо з прогресом.

Стає все менше в кожному душі,

але все більше шкурних інтересів.

19.06.25р.

Берегиня роду

Берегиня роду

Летять ракети, вибухи, війна…

Недовгий сон, коротші стали ночі.

А у ґаздині досвіту прання,

дитячих лах чекають цілі ночви.

Село воно і хліб, і урожай,

не кожному ласкаве та привітне.

Як випре все, хай віддихне бодай,

допоки сни солодкі бачать діти.

Защебетав щось світанковий птах

і сонце пробивається в зеніти…

Десь чоловік на східних рубежах

продовжує країну боронити.

Вона ж присяде тихо під вікном,

чекаючи на вісточку зі сходу…

і їй поріг святіший за амвон.

Мадонна наша – берегиня роду. 

19.06.25р.

Горлиця

Горлиця

Заблудла горлиця у місті.

Вітер ген здіймає пісок.

Лети, сховайсь у небі чистім.

Я б теж злетів та ще не строк.

Іще чаклун не виніс вирок.

Тяжіє час, тьмяніє день.

Як мало у цім світі миру,

те знає вічний Борисфен.

Він розірве закови люті

і буде воля повсякчас.

Лети, ми помстою нескуті.

І долі різні Бог для нас

створив.

12.06.25р.