На щиті.

На щиті

Якому Богу ти молишся?

В якого віриш?

Мати заплаче, мов горлиця:

«Не люди – звірі».

Та чи сльози зарадять горю?

Не сьогодні.

Ведуть кудись за синє море

шляхи Господні.

Молилася ненька до неба…

та марно, всує.

Кров до землі стече по стеблах…

Бог не почує.

07.07.25р.

Коротко про війну

Коротко про війну

Як буде над москвою перемога,

жертовність ЗСУ присудять богу.

04.07.25р.

Сховався білий день

* * *

Сховався білий день за обрій сірий,

рожеві хмари сонця напились…

даруй мені, мій Боже, трохи віри

щоб душу врятувати зміг колись.

03.07.25р.

Рай для закоханих

Рай для закоханих

Лелітки у небо злітають із полум’я в ніч.

Шепоче Десна щось про вічно-окрилені теми…

Згубилися душі у вирії цих протиріч

і янголам нашим, напевно, неві́домо де ми.

Шукай не шукай у закоханих власний едем.

Хіба їх побачиш десь там за кохання рікою?

Це димом волосся пропахлося чи чебрецем?

Розстелить туман хтось, межи очерету, габою.

Закохані знають, як пахне зім’ятий полин

і, як салютують у небі нічнім зорепади.

Для них не придумало людство ще ліку годин

і шляху додому нема із едемського саду.

01.07.25р.

Політикум

Політикум

Ні бізнес-плану, ні чітких ідей.

З якою метою ти йшов у владу?

Вкрасти майбутнє у наших дітей?

Все розуміє, але ж, стерво, – краде.

30.06.25р.

На Купала

На Купала

Відпусти свій віночок на води смиренні ріки,

хай у стумі* свічею освітить твій шлях до кохання,

шелестять на деревах про ніч найкоротшу листки,

а природа чекає з душею людини єднання.

Хіба є що сильніше у світі за чисту любов?

Шлях Чумацький веде нас крізь небо від літа до літа.

Ватра кидає тіні загадок у гущу дібров…

де уже для закоханих папороть їхня розквітла –

час прийшов.

22.06.25р.

*У стумі – у темряві.

Шлях у прірву

Шлях  у прірву

Тепер і музику, і вірші пише – ШІ.

У ногу шпацируємо з прогресом.

Стає все менше в кожному душі,

але все більше шкурних інтересів.

19.06.25р.

Берегиня роду

Берегиня роду

Летять ракети, вибухи, війна…

Недовгий сон, коротші стали ночі.

А у ґаздині досвіту прання,

дитячих лах чекають цілі ночви.

Село воно і хліб, і урожай,

не кожному ласкаве та привітне.

Як випре все, хай віддихне бодай,

допоки сни солодкі бачать діти.

Защебетав щось світанковий птах

і сонце пробивається в зеніти…

Десь чоловік на східних рубежах

продовжує країну боронити.

Вона ж присяде тихо під вікном,

чекаючи на вісточку зі сходу…

і їй поріг святіший за амвон.

Мадонна наша – берегиня роду. 

19.06.25р.

Горлиця

Горлиця

Заблудла горлиця у місті.

Вітер ген здіймає пісок.

Лети, сховайсь у небі чистім.

Я б теж злетів та ще не строк.

Іще чаклун не виніс вирок.

Тяжіє час, тьмяніє день.

Як мало у цім світі миру,

те знає вічний Борисфен.

Він розірве закови люті

і буде воля повсякчас.

Лети, ми помстою нескуті.

І долі різні Бог для нас

створив.

12.06.25р.

Крізь сад

Крізь сад

Струмує сонця промінь крізь едем,

крізь листя золотаве винограду,

у зиму перламутрову ідем

стежками надто стомленого саду,

в якому зранку стелиться туман,

шукає грак зерня заблудле літа

і місяця жовтіє круасан,

і звірокругом небеса розшиті,

здіймає вітер в піднебессі прю,

свого хвоста розпушує комета…

тут все підвладне Вищому Творцю,

підвладне все, окрім думок поета.

04.06.25р.

 

У поході

У поході

Присядь до столу, братику, поїж,

попереду лежать степи Херсонські,

сьогодні Бог нам дарував куліш,

а завтра подарує ясне сонце

і неба благородного блакить,

не може дощ довіку з хмари лити,

ні бусурман у сквиру цю не спить,

ні ворог наш одвічний – московити,

а ти засни та набирайся сил,

даремно не дратуй судьбу-злодійку…

допоки я послухаю ковил

і покурю коротку носогрійку.

28.05.25р.

Травневе

Травневе

Насувається ніч і каштанові свічі згасають.

Вітер стелить додолу найпершу, несмілу росу.

Пробивається в небі перлина чумацького плаю,

божий день в божий вечір свою переводить ясу.

Скільки буде зізнань від бузку чи акації п’яних?

Скільки раз соловей заспіває коханим на біс?

А, як згаснуть останні лелітки проміння багряні,

то спорядить Перун свій за зиму залежаний кріс.

Пролунають баси, сповіщаючи світу, що травень

спив розмаєвих чар та вступив у законні права

і співають осанну дощеві смарагдові трави,

так  весни наступає остання, фінальна глава.

27.05.25р.

Поете, ти не бідний

Поете, ти не бідний

Не прибідняйся, друже, ти багатий,

як мідяком не виміря́ти світ,

пасеться кінь крилатий біля хати

і рими віз стоїть коло воріт.

А решта що? Усе крім слова – тлінне

і тіло теж із праху і у прах,

і тільки вірш у всесвіті не згине,

бо він живе на янгола вустах.

25.05.25р.

У вимірі драконів

У вимірі драконів

Драконові лапи міцніші за крицю,

а пазурі схожі на меч самурая.

Осяяли свічі каштана столицю.

Проспектом крокую. Куди? Сам не знаю.

Щільніші за сонце ранкові тумани.

Заласся шукають у млі зорепади.

Дай випити з рук твоїх трути омани,

край світу згубитись у царстві тріади,

де вітер кульбабкам цілує волосся,

а ще романтично читає сонети,

дивися, дивися, мені не здалося, –

дракони злітають з небес на планету.

23.05.25р.

Серпнева рапсодія

Серпнева рапсодія

Як вчасно дощ після дощу пішов,

бо осінь причаїлась недалеко,

тому і ллє, напевно, як із глека

і грім гуде розкотисто: «Агов!» –

і крилами гніздо своє лелека

вкриває, наче діток перед сном,

пресильна перуна слабіє сила

понад полями, лісом, над селом

і над гніздом бузька вона безсила,

розвиднюється сонце за вікном.

13.05.35р.

А тобі під силу?

А тобі під силу?

Це – сонячний зайчик,

йому ще далеко додому.

І сонця окрайчик

на смак невідомий нікому.

І вітер впіймати

під силу лише чародію

й хто грому гармати

у небі розгледіти вміє.

А решті – табу.

10.05.25р.

Осінній етюд

Осінній етюд

(бездієслівний вірш)

Зіпрілим листям бабиного літа,

під яснооку неба голубінь,

закохані у день жовтневий квіти,

а вітер у цупку дубову тінь,

і промінь сонця, і хмарини грива,

і розторопша посеред яйли*,

і перегук спустошено-журливий

із піднебесся журавлів курли.

03.05.25р.

*Яйла - безлісе плоске плато Кримських гір, яке використовують як літнє пасовисько.

По вінця

По вінця

Забудуться мрії.

Майбутнє – марево.

Стомлені вії шукають ніч.

Ридають світанки, якими маримо,

хтось запевняє: «Не в тому річ».

Відлюдник шукає сили Господньої,

просить у неба: «Господи, дай!» –

надто лякливими стали сьогодні ми,

вино пролилося уже через край.

І вина.

01.05.25р.

Добро переможе

Добро переможе

Колисають сади оксамитові спогади літа

і багряна листва уже спила до денця зорю,

намистини роси ще ранковим промінням зігріті

та тумани круків закликають очолити прю.

Ще попереду бій, тільки бабине літо програє,

захурделить з небес і заремствує люто юга

і пихатою постаттю пройдуть сніги виднокраєм,

а під ранок морозу почується свист батога.

Але буде і яр, бо добро неодмінно здолає

корочунову силу, зеніт переможе надир,

прилетять солов’ї до батьківського, рідного гаю,

а на землю побиту війною опуститься мир.

13.04.25р.

Квітнева сквира

Квітнева сквира

Це вже було і місто це, і сніг,

і квітень, що пече мені у грудях,

бо замітає все, неначе грудень,

і слід кота кудись через поріг

у невідомість, у тернисту млу,

синичка попід вікнами заплаче,

вона весни чекала нетерпляче,

а небо їй вернуло зиму злу,

перезимуй іще один сезон

і буде благовіст, і скресне крига,

ще мить одну метіль уже затихла

і яр ступила сміло на амвон.

11.04.25р.

Білий вірш

Білий вірш

Цей білий день і білий світ,

і сніг до сивини збілілий,

бреде по снігу білий кіт,

муркоче щось зарозуміло.

Уже пора весні прийти

у ці краї молочно-білі,

стоять насуплені хати́

і абрикоси побілілі.

Але вернулась заметіль,

я чую білосніжні кроки…

Та хуга схожа на кисіль,

коли зійшлись всі пори року.

06.04.25р.

Криворізька трагедія

Криворізька трагедія

Осяде пил на убиті тіла,

понівечені жили доріг,

моя любове, аби ж ти могла,

врятувати в ту мить Кривий Ріг,

ще кров гаряча стікає з чола,

лежать дітки убиті, поглянь,

моя любове, аби ж ти могла…

я б віддав тебе всю без вагань. 

05.04.25р.

* * *

* * *

Хай квітень нас розсудить і мине.

Впаде на землю квітом абрикоси.

За все, що не збулось, пробач мене

і за холодні, світанкові роси.

Переродись у дрібочку тепла,

почуй, як вітер небозвід колише,

коли сльоза по шибі потекла,

хай не карає спогадами більше.

Все буде так і ти душі не край,

ніхто не в силі Мойри підкупити.

Найдеться той, хто піднесе розмай,

сміливо пий, бо ми з тобою квити.

04.04.25р.

Дурні, бо бідні

Дурні, бо бідні

З супутника Прятули видно все.

Поцупив гріш, тобі відразу амба.

Теля розумне мамки цицьку ссе

і нерозумне ссе, але у Трампа.

Хворіє божий світ на путинізм,

Москва чекає пострілу «Аврори»,

з могили дістає соціалізм:

«Вставай, паскудо, час плодити горе».

Це вулиця на ймення: Глухий кут,

орда йде на забій, мов діти в школу.

Як полонений: «Путлеру капут,

за зброю більше не візьмусь ніколи».

Жирує депутат у нього рай,

попід матросом грошеняток ворох,

дзвінких монет у Раді водограй…

Украли «слуги», винуватий – Порох.

02.04.25р.

За крок до мети

За крок до мети

(Вишгородські містерії)

Крутосхил, Дніпра рівнина гола,

Чортів ріг* над нею височить,

повня червоніє, як ніко́ли,

лісовик свій покидає скит,

він іде трусити стиглі зорі,

їх сьогодні буде ого-го,

листопадить жовтня ніч надворі,

люди сплять усі до одного…

Не шукай поради чи розради,

як простуєш крізь Поповий яр*,

сиплються на плечі зорепади

з посірілих, відсирілих хмар…

Та хіба сьогодні це важливо?

Тільки крок лишився до мети.

Не дивися у зіниці хтиво,

чуєш, щезник, дай мені пройти.

20.03.25р.

*Чотрів ріг – місцевість у Вишгороді біля теперішньої ГАЕС;

 Поповий яр – яр від церкви Бориса і Гліба до озера Глинище (тепер Бегемотик) та Київського водосховища.

Мара війни

Мара війна

 

Герметиком по шву війни,

по ранах душ… чи залікує?

Бальзам шукаю, тільки всує,

а ніч про мирні марить сни.

Та де той сон? «Шахедів» рев,

вбивають кулі в небі зорі,

куди не глянеш: сльози, горе,

останки спалених дерев,

мов ідоли стоять – корчі –

це душі знищеного лісу,

а поміж них гуляють біси

із «Z-етками» на рукаві.

26.02.25р.

Лютневе

Лютневе

У білих споминах зими,

немов на бабиній перині,

де снігу білі килими,

червоні кетяги калини,

там гуска сварить гусака,

до неба дим пічний прикутий,

під кригою біжить ріка

і Стрітення чекає хутір.

23.02.25р.

Корочун*

Корочун*

Справедливості ради послухай,

це до Бога волає борвій,

Корочун насторожує вуха

у печері холодній своїй,

хто присів на хвилину від втоми,

не віднайде дороги назад,

не чекайте заблудлого вдома,

замітає сліди снігопад…

а борвій іще дужче радіє,

бо погасла жаринка душі,

і заплуталась біла завія

у розхристаному кунтуші.

15.02.25р.

*Корочу́н – у слов'янській міфології бог холоду та смерті.

Мороз не вічний

Мороз не вічний

Горобину доклювали сойки,

тиснуться до вікон снігурі,

якась птаха невідома зойкне

в посинілий скипень на зорі,

розійшовся до безмежжя лютий,

випалив морозом геть усе,

сонячне проміння, наче труту,

поміж срібла інею несе,

грається зима сьогодні з нами,

навіть сад забувся довгим сном…

та весна уже не за горами

її кроки чутно за вікном.

14.02.25р.

Є-підтримка

Є-підтримка

У тренді з позначкою – Є –

слова тверді, мов прутень стали,

сам призедент леве дає,

у бідність уштрикнувши жа́ло,

не українець – олігарх,

купюра є купити сало,

Шевченка відчуваю шарх…

Спасибі «слугам» за – Є-бали!

10.02.25р.

 Периферії «Поетичних майстерень»

(У підтримку Артура Курдіновського)

Хтось шукає приводу для дій,

комусь дії нині не на часі.

Що сумуєш, братику? Радій!

Не впади до рівня біомаси.

Знову лисе чмо полову ллє,

екскрементів напихав за щоки

та плюється, кожному своє,

все б нічого, аби ця морока

стала найчорніша у житті,

най бикує та худоба квола,

дай нам Бог у нашому житті

до такого не дійти ніколи.

А йому воздасться за гріхи,

ще на лікті намотає сопель,

все вернеться на своя круги…

Тисну руку, обіймаю, Соболь.

01.02.25р.

P.S. До редакції майстерень, не я і не Артур почав цю баталію знову. Але постає питання: навіщо редакція майстерень допускає цькування гарного автора? Відповідь криється у одній публікації на ПМ, коли пан Артур розмістив текст про свою нагороду і визнання у поетичному світі, а редакція заблокувала (тобто дуже швидко прибрала цей допис з анонсів) і він лишився малопомітним. Редакція майстерень допускає публікації мовою ворога, хай дасть публічну відповідь, що редакція дозволяє анонсувати твори російською мовою і я заспокою свою ненависть до російської мови на Вашому ресурсі, як не нарікаю на це на одному з таких порталів просто ігнорую і все. Але авторам стане зрозуміло, що цей портал не проти щоб асвабадітелі прийшли у їхній дім! Десь так. Найпростіший спосіб це забанити Миколу Соболя і далі роздувати щоки, як ви любите українське слово і примножуєте його, але я працюю у школі і знаю, як важко виривати російський язик із уст підлітків.

Наразі бажаю пережити черговий ракетний удар по Україні.

І ще одне якщо я не помиляюся, то Артур живе у районі який під постійними ударами балістики, а гундарєв у Києві отака фуфня, малята!

Фронтове котеня

Фронтове котеня

Це котеня із кашеміру,

яке на протязі* війни

у людяність вертає віру

і муркотінням будить сни,

котрі від вибухів тікають

за горизонти мирних мрій,

дзумлять ворожих дронів зграї

поміж трасуючих завій,

в Донецькій вогняній геєні

він, ніби Аріадни нить,

пестливо горнеться до мене

і живодайно муркотить.

31.01.25р.

*Протязі – протяг, продув.

Вічне зло

Вічне зло

Небо снігом торішнім

землю не вкриє ніяк.

Боже, прости нас грішних,

зішли свій єдиний знак.

Твердь небесну грімниця

розріже… 

                Вперед. Лети!

Б’є набатом дзвіниця

дзвонами через світи.

Хто ми?

             Хіба ж пізнаєш?

Дарунки несуть волхви.

Зло зібралось у зграю

під опікунством москви.

28.01.25р.

Яблуко спокуси

Яблуко спокуси

Ця ніч іти від нас не хоче

і ранок зовсім не спішить,

блищать, мов зорі твої очі,

а губи – ніжний оксамит,

переливаються тумани,

мов молоко за небокрай,

де ми шукаючи омани

намалювали власний рай

і яблуко було спокуси

у цій уяві неземній…

Хто першим з нас його надкусить?

Не міг вгадати навіть змій.

24.01.25р.

Херсон

Херсон

Зимова казка, але радше сон:

срібніє іній в суголоссі ранку,

крізь негури розірвану фіранку

на березі з’являється Херсон, –

величний пан південних рубежів,

наш бастіон від «братської» любові

в своїй красі і літній, і зимовій

моєї ти торкаєшся душі,

і я кажу: «Воістину воскрес,

немає сили, що тебе здолає,

хай милість Божа розіллється краєм,

а ти святий неси, Херсоне, хрест».

23.01.25р.

Безвір’я

Безвір’я

Віра в людей помирає, як віра у Бога.

В нас розум Всевишній вдихнув, а навіщо він нам?

Везуть закатоване тіло в останню дорогу.

Людину убили. І навіть не в жертву богам.

Її розіп’яли заради хмільного весілля,

не винесла мук надлюдських пошматована плоть.

Вже прописи Божі сприймаються, як божевілля:

«Безкарно убий!» – закликає російський синод.

Хто мав би служити добру ухопився за зброю

і цілик безжально наводить на прояв лиця…

Праведний Боже, що стало віднині з тобою?

Невже ти не можеш покласти блюзнірству кінця.

22.01.25р.

Сливовий вірш

Сливовий вірш

Цілує прохолода плечі,

прокинувся сливовий вечір,

сливові небо хмари тче,

окропить скоро все дощем…

…На дереві промоклім сливи

із хмари напилися зливи,

тепер на березі Айдару

вони сливовіші за хмару.

15.01.25р.

Грозове

Грозове

Іще печаль не виїла душі,

але таке, здається, неминуче,

коли поллють у суглинок дощі,

що принесе важка, свинцева туча.

Стріла ввіткнеться в землю із пітьми,

на небі теж усе не слава богу,

там лаються пройдисвіти громи,

що місто взяли в дощову облогу.

Ти зливі не переч, нехай іде,

хай гуркотом утішить піднебесся,

засяє скоро сонечко ясне,

коли востаннє блискавиця скресне.

11.01.25р.

Запоріжжя

Запоріжжя

Смерть не така вже і містика,

вона реальна,

небо розріже балістика

надто вульгарно,

кожен на смерть приречений 

на роздоріжжі,

місто війною обпечене –

Запоріжжя.

10.01.25р.

Смаколики від зайчика

Смаколики від зайчика

Чи заснули у лісі зозулі?

Вітер стелить снігів килими.

Із зозулями бабця поснули,

в неї ноги болять від зими.

Скільки зим переходжує зиму

у хустині, яка на пуху?

Та зі мною вона неділиме

рівно ділить у негідь таку.

– На, онуче, цукерку від зайця,

ще на ґанку не вичахнув слід…

– Гей вуханю! Скоріше вертайся,

принеси мені щось на обід.

Придивлявся крізь квіти холодні,

які скипень лишив на вікні,

бо цікаво було, що сьогодні

принесло зайченятко мені.

06.01.25р.

Весна надії

 

Весна надії

Ще по незораних полях

лелеки ходять неквапливо

воно, здається, і не диво,

весною дихає земля,

у небі сонце пломеніє

одна на всіх у нас надія:

що скоро кінчиться війна

смак мирного повітря люди

вдихатимуть на повні груди

і ниву спушить борона.

05.01.25р.

Скільки ще?

Скільки ще?

Скільки ще треба жертв,

щоб небо війну спинило?

Знову летить «шахед»

і десь розправляє крила

антропофаг – «калібр»…

Бачиш це, Боже Всевишній?

Коли на цій землі

знову настане тиша?

03.01.25р.