За наші степи

На розбитих руках перетворяться рани на шрами.

Бахнув постріл і з неба летить підвиваючи смерть.

Чи врятує тебе цього разу молитвою мама?

Та погані думки ще до вибуху вигнані геть.

Зачерствіла душа, дуже рідко з’являються сльози.

Те, що бачили очі, ніколи не взнає ніхто...

Пережити війну навіть сильний без болю не в змозі,

Бо за крок ми від смерті. А в Києві цирк-шапіто.

Застогнало залізо, проснулось од вічної сплячки.

Спіткнувся у полі той, що сіяв нам кулі в лице.

Відступає орда в своїй вічній московській гарячці.

Поливаєм катів дуже щільно пекучим свинцем.

Ну, а що тут не так? Це одвіку моя Україна.

Бо ще прадіда дід боронив ці донецькі степи.

Щоб лунали у них українські пісні солов’їні,

І дзвеніли по житу гострющі селянські серпи.

03.04.20р.