Різдвяне

Різдвяне

Ховається за листопадом грудень,

шукає вітер схов у димарі,

а білий сніг ще неодмінно буде

і сонце червоніти на зорі,

і Божий день народиться в безденні,

впаде до ніг уже коротша тінь.

Засіється на рік новий із жмені,

в якій змішались жито і ячмінь

і ластівка поселиться в обійсті,

багаті будуть врожаєм жнива

і не важливо у селі чи місті

полине світ у таїнство Різдва.

13.11.24р.

Пир чуми

Пир чуми

– Скажи, інь чи янь?

– У чому різниця?

– Ти, просто поглянь, –

гуляє столиця,

пирує під час чуми.

Злетілись круки

з кремлівської вежі,

а тим залюбки

у жерлі пожежі

поласувати – людьми.

І плоть від крові

це чи кров од плоті.

Вмерти готові?

Сьогодні на сході

поляжете всі кістьми.

У Києві – пир чуми.

12.11.24р.

Все попереду

Все попереду

Ще не погасли смолоскипи

та все чутніше клич сурми,

коли борвій в борні захрипне,

безсмертний фенікс хай крильми

його огорне в піднебессі,

там, де живуть війни громи…

а ми і з попелу воскреснем,

щоб народитися – Людьми.

11.11.24р.

Alarm!

Alarm!

(проба верлібру)

Хочеться натовкти пискало тому кнопкодаву,

який безпідставно підвищує рівень тривоги.

Alarm! Мов навіжений галасує мій телефон.

Останній «шахед» бере курс та летить на Білорусь.

Може хоч він наведе там порядок і закінчить

ту, ледь почату революцію драних шкарпеток,

яка поклала цю маленьку, чудову країну 

під смердючий, старий лій володимира тупіна.

Тепер вона стоне, наче стара шльондра. Ну і що?

А могла б квітнути для дітей своїх і онуків.

Але… Alarm!

10.11.24р.

Прогулянка до Львова

Прогулянка до Львова

На тихій вулиці дощів

самотні листопаду кроки:

– Як справи, друже?

– Та нівроку.

Із Києва іду у Львів.

Саме тепер прекрасний час

провідати старого Лева,

стоять розхристані дерева,

на місяця іконостас

читають молитви на зиму,

а димарі їм чадять димом…

день загорівся… 

                            і погас

у синіх сутінках дощів.

– І я з тобою йду у Львів.

10.11.24р.

Сутність сущого

Сутність сущого

Пройнявся світом. Боже, як болить.

Цей день. Ця ніч. Ці безперервні війни.

Такі дві різні суті кабали

та у людей розбіжності постійно.

Вставай, іди, васал ти чи кур’єр,

мандруй на захід, швидше сонце стрінеш.

Бреде землею вічний Агасфер,

чекаючи, як все живе на зміни.

Коли перекричиш ти сім вітрів,

перепливеш моря та океани…

Спитай себе: досяг чого хотів?

Чи стане легше? Впевнений, не стане.

_

Кожнісіньку убрав у себе мить,

пройнявся світом, Боже, як болить.

09.11.24р.

Першосніжжя

Першосніжжя

Тче сніг узори на моїм вікні,

шукаючи у дійстві цім розради,

але чомусь так холодно мені

у першосніжжі ранніх снігопадів.

Ще ніби цілий тиждень до зими

і листопадить календарна осінь,

а вже деревам сняться білі сни,

які невтішно перший сніг приносить.

Завія зве мене на променад:

«Гулятимем з тобою, аж до ночі

у це надсніжжя, надвечір’я, над…» –

а я до неї геть іти не хочу.

08.11.24р.

Ціна свободи

Ціна свободи

Всі нації скупили кров’ю

свою свободу. А ми ні?

Горить, палає Приазов’я,

країна у війни вогні.

То хто ж нас кинув на поталу

у пащу ірода синів,

які на наші п’єдестали

своїх встановлюють богів?

«Молітеся!» – А ми не будем

молитися ви не святі!

Нема страшнішої огуди

чим поклонятися орді

07.11.24р.

Часоплин

Часоплин

Я знаходжу слова, але ритму і рими нема.

Вітер струшує попіл мені на чорняве волосся.

І чим старше стаю, тим відчутніше люта зима

та розріджує кров усе менше пташок суголосся.

Полетіти б у вирій. Але я припав до землі.

Прикипів до хрестів, під якими лежать мої предки.

Залишаюся тут. Кінь не піде один по ріллі.

І коріння моє не могло появитись нізвідки.

Перемелює час безпощадно усе і усіх,

не устигнеш зійти у цей світ, час вертатись на небо.

І про Бога, упевнений, думати зовсім не гріх,

у Творцеві Всевишнім людині завжди є потреба.

06.11.24р.

Присмак листопаду

Присмак листопаду

На присмак листопад, мов кава,

з гірчинкою холодних днів,

хапає цупко за рукава,

щоб ти із ним погомонів

та ти спішиш, бракує часу,

успіти треба до зими,

а падолист встеляє рясно

багряним листям килими.

05.11.24р.

Інституція сучасних «лицарів»

Інституція сучасних «лицарів»

Левон стояв у спіднім: «Де мій меч? –

У лицарів чомусь без компромісу. –

Немає з перцем? Наливай з анісу.

По вінця лий! І вою не переч!» –

Корчма вона і в Африці – корчма.

Хіба важливо, як її охрестять?

Тут дринк один від честі до безчестя,

один ковток – і розуму нема.

Звитяжець зазиває всіх на бій.

Йому тепер, що люди, що дракони.

Усі та все зробилося червоним:

і лисий дідько, і лупатий вій.

Земне тяжіння – зломлений політ.

Що зробите? Такий фінал пригоди –

рахує носом горе-лицар сходи,

а зранку стане синім білий світ.

04.10.24р.

P.S. З розділовими знаками тут для мене дуже складно.

Вокзальне

Вокзальне

Вокзальний клопіт: радість чи печаль.

Стоять дві тіні на сирім пероні.

Коліс об рейки заскрегоче сталь

і понесе у млу нічну вагони.

Ти будеш виглядати у вікно.

Але чи зможеш долю в нім уздріти?

Зігріє трохи кров терпке вино

і ледь прив’ялі та живі ще квіти.

Краплини ліхтарів ковтає скло,

розхристаних дерев безлисті віти.

Звикаєшся із виміром – було,

але і в нім потрібно якось жити.

03.11.24р.

Пізньоосінній ранок

Пізньоосінній ранок

Сьогодні впала інеєм роса,

пташине залунало суголосся,

куди не глянь, розкинулась краса:

розчісує берізонька волосся,

калина вбрала буси на зорі,

тремтить на вітрі винограду гронце,

до саду завітали снігурі,

а хризантеми моляться на сонце

02.10.24р.

Зневіра

Зневіра

Ми постаріли на життя

за рік війни, за два, за три…

Ще ненароджене дитя

в ракетнім обстрілі згорить.

За все заплатимо сповна.

Та де там наша перемога?

Чим довше тягнеться війна,

тим менше вірую у Бога.

02.11.24р.

Дивні двері

Дивні двері

Відкриває осінь в зиму двері:

«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».

Загорілась вогником Венера

і Вози залишили сліди.

По слідах ступаю я несміло,

відчуваю надприродний страх,

моє тіло геть заціпеніло,

ледь тримаюсь на хитких ногах.

Хто про вічність думав, зрозуміє:

шлях до Бога і від Бога шлях.

Дай м’ні сили, матінко Маріє,

і щоб зовсім не поїхав дах.

Це було, здається, попід вечір,

серед буйнотрав’я та заграв

хтось легенько обійняв за плечі     

й «Заповіт» Шевченка прочитав.

01.11.24р.

Альтанка

Альтанка

Альтанка ще чекає на тепло.

Чи легко їй закинутій сьогодні?

Сіріє саду зледеніле тло

в осінню ніч пронизливо-холодну.

Горіх скидає обважнілий лист,

тремтить від безпорадності калина,

несамовитий вітру пересвист

із піднебесся до альтанки лине.

Минеться все, ти трохи зачекай,

не може сквира вічно наступати,

ще розіллється по землі розмай,

коли розквітнуть вишні біля хати.

31.10.24р.