Червнева ніч

Червнева ніч

У лугах покошена трава,

прохолода ходить по долині,

до вербиці вітер заграва́,

час до липня, мов до брата лине.

Не почуєш пісню солов’я,

змовкли в лісі гомінкі зозулі,

а ріки повільна течія,

мов поснула на нічнім Інгулі.

Має владу загадкову ніч

і думки пробуджує строкаті…

Чуєш, десь далеко крикнув сич?,

тріскотять поліна у багатті.

30.09.24р.

А ти така…

А ти така…

Ти така, як легіт на світанку

там де море стишує зорю.

Пам’ятаєш нашу обіцянку?

Я її і досі бережу.

Збудеться усе, що не збулося

кожна мрія суща на землі.

Заплітаю ружу у волосся,

що так полюбилося мені.

А коли заніжиться заграва,

повня поцілує небосхил,

буде простирадлом нам отава

і замовкне говіркий ковил.

29.09.24р.

Криниця

Криниця

На криниці збоку, на гвіздочку,

зачекалась кварта спраглих губ:

«Йди водиці зачерпни, синочку,

та присядь у затінок під дуб».

Кажуть: не живе не розмовляє

та душею зовсім не кривлю,

якщо йшов хоч раз до виднокраю,

стріти мав криниченьку свою.

28.09.24р.

* * *

* * *

Посіє осінь мжичку. Хай росте.

Такі часи: нікому не догодиш.

Вкриває землю листя золоте

і сонячної меншає погоди.

Примружу очі, обпекла краса,

всі літні барви в першім падолисті,

високі до нестями небеса,

рясніші стали зранку роси чисті.

Дарує сад останні врожаї,

об землю б’ються яблука налиті…

Складе невдовзі хвища рубаї

й мороз напише повість на санскриті.

27.09.24р.

Коли ви не пара

Коли ви не пара

Що не слово – то кара,

що не думка – так ляпас.

Ми з тобою не пара.

Я конкретно уляпавсь.

Все могло бути гірше,

але завтра субота.

Не турбуй мене більше –

остогидла робота.

25.09.24р.

Чорні соняхи

Чорні соняхи

Чорні голівоньки соняхів

поміж пожухлих геть трав.

Іншими стали сьогодні ми,

Бог нас такими не знав.

Очі запалені, зморені,

став ратоборцем ратай,

дух наш козацький не скорено,

в’ється між шанцями плай –

стежка у небо звивається

і сотня по ній іде…

Ллється у землю кривавиця

ні в чому не винних людей.

24.09.24р.

А завтра знову

А завтра знову

Часи млинів минули і волів.

Сучасний світ несеться хутко в прірву.

Колись добрішим бути я хотів.

А нині що? Давай за козир чирву.

Або вино. Достатньо вже хрестів.

Для бубни є на Банківській орава.

Поетові, на жаль, бракує слів.

А сильні світу оберуть – Бар-аббу.

І знову на Ґолґоту в’ється путь.

Який же він тяжкий – вінець терновий!

Коли межі торкнешся, не забудь,

що завтра маєш починати знову.

22.09.24р.

Їжачки каштанів

Їжачки каштанів

Їжачки каштанів падають з дерев

на бруківку скверу, у пожухлі трави,

кожен рік скидає дерево старе

їжачки у листя золотаве.

Для дітей забава, їх тут повен парк,

гомінка малеча грається плодами.

Я примружив очі, через листя шарк

сам біжу дитиною до мами…

Хоч уже минуло за півсотню літ,

тільки моя пам'ять не старіє зовсім.

На святі та грішній матінці-землі

час мені стрічати свою осінь.

21.09.24р.

Дощове прозріння

Дощове прозріння

Зацокотить трамвай по рейках,

задріботить у вікна дощ,

перечитаю вкотре «Швейка»…

Не любиш «Швека»? Ну і що ж.

Візьми собі Дюма чи Кінга,

нудьгу сховай між сторінок.

Вінілу крутиться платівка,

міняю джаз дощу на рок.

Мелодія під грім, що треба,

ревуть над урвищем баси…

Промінчик сонця, от халепа,

ледь-ледь торкається хамси*.

Таке воно прозріння світу.

З тобою буде, не проґав –

Великий Ра стоїть в зеніті,

стрибає коник поміж трав.

20.09.24р.

*Хамса – амулет у вигляді долоні.

Миттєвість осені

Миттєвість осені

Через пожухле листя сонця промінь

вдивляється у жовтня безпорадність,

немов питає: «Жовтню, друже, хто ми?

Нам Божий день тепла дарує радість,

а ще – тонку надію павутинки

на нескінченність бабиного літа,

присядемо з тобою на хвилинку,

поки борвій не дме в свою трембіту».

І так вони сиділи до заходу,

шукаючи в насущному розради,

ще сонечко прокинеться на сході,

але те буде вже у листопаді.

18.09.24р.

Час у вирій

Час у вирій

Коли окличе осінь журавлів,

які ключем відкрили плай у небо:

«Ще буде літа бабиного спів,

не відлітайте, я прошу, не треба,

калина дозріває на кущі,

спивають сонце грона скорушини,

ліси вмивають проливні дощі,

не відлітай до вирію, пташино»…

Але уже голосить листопад,

не за горами снігова завія,

сніги укриють опустілий сад…

лети, журав, допоки є надія.

16.09.24р.

І буде день

І буде день

Неначе привиди в тумані

на березі стоять снопи,

ще рано запрягати сани,

хай віз колесами скрипить

і буде день – дарунок Божий,

окраєць хліба на столі…

хай Україна переможе

у їй нав’язаній війні.

16.09.24р.

Ведіння напередодні

Ведіння напередодні

 «Скажи мені, вогнище, правда тут відьма живе?» –

У лісі дерева покручені силою світу.

Сховалось у лігвища братство усе лісове

і щезник* боїться почути багаття відвіту.

Ця ніч не колише над світом спокійні думки,

громами довкілля пробуджує дух потойбіччя

і дибки до полум’я тягнуться хвилі ріки…

Ти чуєш? – міленіум від безпорадності кличе.

На стику епох нас, як завжди, чекає – біда,

убивчі ракети холодне нутро прогрівають,

зруйновані храми, отруєні душі, вода…

все мріє вогонь спопелити  до виднокраю.

«Ти відьму шукаєш? Тобі я її покажу.

Не кожній людині ведіння чаклунки під силу.

Не смій заступити, людино, за світлу межу,

бо далі лишаються тільки мерці та могили».

Чотири дні лишалось до весни –

плаче природа, початок війни.

15.09.24р.

Щезник – злий дух, лісовик.

Десь у серпні

Десь у серпні

Чи був тоді у серпня вихідний?

Медами з губ твоїх лилося літо.

Вином жага спокуси підігріта

і стримати себе ніхто не зміг.

Упали разом у солодкий гріх.

Купалися у нім до рос на травах.

За небосхил впліталася заграва,

летів у небо дзвінкокрилий сміх,

де солодко закоханим од втіх…

А вітер вже збирав над нами хмари.

14.09.24р.

Зимова казка

Зимова казка

Мохер намотуєш на спиці,

потріскують у грубці дрова,

до ночі ближче та не спиться,

безсоння донімає знову,

але таке, ця ніч казкова,

безмежно сіє снігопадом,

у білосніжному діброва,

гуляє вітер вертоградом,

біжить і стишується хуга,

лягає білий пух на ґанок,

як видозміниться округа,

коли заграє світлом ранок.

13.09.24р.

Чорнозем

Чорнозем

Чорнозем – це кров, що запеклася.

Ми багаті на такі ґрунти.

У новій чи прийде іпостасі

той, хто зможе наш народ спасти?

Але поки тільки фарисеї

брешуть про турботу та любов.

Залп дала ворожа батарея…

Чорнозему збільшилося знов.

06.09.24р.

Передзи́м’я

Передзи́м’я

До калини намиста прилітають щоранку синички,

ще мороз не лютує, але інію срібло вже є,

покриває хреста при дорозі та баню каплички,

коли птаха світанок, ніби воду освячену п’є.

Пломеніють думки, перелесником в’ючаться згадки,

ніби літа у нашому краї споконвік не було

і борвій передзим’я посіє тихенько на грядки,

як пурпуровим стане небозводу холодного тло.

Перемелеться все, снігопадами вибілить землю…

Чи від того, синичко, твоя пісня сьогодні сумна?

Заметілі душі від природних завій відокремлю.

А наразі пташина світанок спиває до дна.

03.09.24р.

Початок осені

Початок осені

Ще літокриле сонечко летить,

хоч виноград зове у гості осінь,

частіше дощик покидає скит,

холодну мряку садові приносить,

все менше скаженіють горобці

і у дівчат минає мода – міні,

змиває місяць втому на лиці,

та довгими стають холодні тіні.

01.09.24р.