Миттєвість осені

Миттєвість осені

Через пожухле листя сонця промінь

вдивляється у жовтня безпорадність,

немов питає: «Жовтню, друже, хто ми?

Нам Божий день тепла дарує радість,

а ще – тонку надію павутинки

на нескінченність бабиного літа,

присядемо з тобою на хвилинку,

поки борвій не дме в свою трембіту».

І так вони сиділи до заходу,

шукаючи в насущному розради,

ще сонечко прокинеться на сході,

але те буде вже у листопаді.

18.09.24р.

Час у вирій

Час у вирій

Коли окличе осінь журавлів,

які ключем відкрили плай у небо:

«Ще буде літа бабиного спів,

не відлітайте, я прошу, не треба,

калина дозріває на кущі,

спивають сонце грона скорушини,

ліси вмивають проливні дощі,

не відлітай до вирію, пташино»…

Але уже голосить листопад,

не за горами снігова завія,

сніги укриють опустілий сад…

лети, журав, допоки є надія.

16.09.24р.

І буде день

І буде день

Неначе привиди в тумані

на березі стоять снопи,

ще рано запрягати сани,

хай віз колесами скрипить

і буде день – дарунок Божий,

окраєць хліба на столі…

хай Україна переможе

у їй нав’язаній війні.

16.09.24р.

Ведіння напередодні

Ведіння напередодні

 «Скажи мені, вогнище, правда тут відьма живе?» –

У лісі дерева покручені силою світу.

Сховалось у лігвища братство усе лісове

і щезник* боїться почути багаття відвіту.

Ця ніч не колише над світом спокійні думки,

громами довкілля пробуджує дух потойбіччя

і дибки до полум’я тягнуться хвилі ріки…

Ти чуєш? – міленіум від безпорадності кличе.

На стику епох нас, як завжди, чекає – біда,

убивчі ракети холодне нутро прогрівають,

зруйновані храми, отруєні душі, вода…

все мріє вогонь спопелити  до виднокраю.

«Ти відьму шукаєш? Тобі я її покажу.

Не кожній людині ведіння чаклунки під силу.

Не смій заступити, людино, за світлу межу,

бо далі лишаються тільки мерці та могили».

Чотири дні лишалось до весни –

плаче природа, початок війни.

15.09.24р.

Щезник – злий дух, лісовик.

Десь у серпні

Десь у серпні

Чи був тоді у серпня вихідний?

Медами з губ твоїх лилося літо.

Вином жага спокуси підігріта

і стримати себе ніхто не зміг.

Упали разом у солодкий гріх.

Купалися у нім до рос на травах.

За небосхил впліталася заграва,

летів у небо дзвінкокрилий сміх,

де солодко закоханим од втіх…

А вітер вже збирав над нами хмари.

14.09.24р.

Зимова казка

Зимова казка

Мохер намотуєш на спиці,

потріскують у грубці дрова,

до ночі ближче та не спиться,

безсоння донімає знову,

але таке, ця ніч казкова,

безмежно сіє снігопадом,

у білосніжному діброва,

гуляє вітер вертоградом,

біжить і стишується хуга,

лягає білий пух на ґанок,

як видозміниться округа,

коли заграє світлом ранок.

13.09.24р.

Чорнозем

Чорнозем

Чорнозем – це кров, що запеклася.

Ми багаті на такі ґрунти.

У новій чи прийде іпостасі

той, хто зможе наш народ спасти?

Але поки тільки фарисеї

брешуть про турботу та любов.

Залп дала ворожа батарея…

Чорнозему збільшилося знов.

06.09.24р.

Передзи́м’я

Передзи́м’я

До калини намиста прилітають щоранку синички,

ще мороз не лютує, але інію срібло вже є,

покриває хреста при дорозі та баню каплички,

коли птаха світанок, ніби воду освячену п’є.

Пломеніють думки, перелесником в’ючаться згадки,

ніби літа у нашому краї споконвік не було

і борвій передзим’я посіє тихенько на грядки,

як пурпуровим стане небозводу холодного тло.

Перемелеться все, снігопадами вибілить землю…

Чи від того, синичко, твоя пісня сьогодні сумна?

Заметілі душі від природних завій відокремлю.

А наразі пташина світанок спиває до дна.

03.09.24р.

Початок осені

Початок осені

Ще літокриле сонечко летить,

хоч виноград зове у гості осінь,

частіше дощик покидає скит,

холодну мряку садові приносить,

все менше скаженіють горобці

і у дівчат минає мода – міні,

змиває місяць втому на лиці,

та довгими стають холодні тіні.

01.09.24р.