Блюзнірство

 Блюзнірство

Вкотре ловлю гундарєва на блюзнірстві, тут він з піною захищає російську мову, літературу, російських діячів..., а тут раптом приступ патріотизму, але аби ж посвята була посвятою, ато ніби проповідь московського попа.

Сліпець присвяту пише Сліпаку*,

здається, наче ловкенька ідея.

Перечитав цю проповідь «палку» –

так, ніби Гіммлер спаленим євреям.

Тобі Сташинський* ближче до душі

чи двадцять шість Бакинських комісарів.

Російський дух, зросійщені вірші,

хоч вистрибни, поете, з шароварів.

09.06.24р.

* Сліпак Василь Ярославович; 

  Сташинський Богдан Миколайович.

Сливовій

Сливовій

Настане скоро місяць – сливовій,

він найкоротший на задвірках літа.

Час дозрівання потаємних мрій,

які до жару нами розігріті.

Хай зачекає божевільний світ,

а небо розсипає оксамити.

Плоди злітають з обважнілих віт

і ми тому радіємо, як діти. 

Розгорне час залежаний сувій,

таємні прочитає криптограми.

Та хтось шепоче: «Юносте, не смій,

торкатися того плода губами»…

у швидкоплинний місяць сливовій.

27.06.24р.

Летять слони

Летять слони

Історію розповідали люди,

було давно, у Реп’яховій балці,

прихильники таланту Робін Гунда

чекали від кумира публікацій.

Цей славний хлоп собі не має рівних,

він у дуелях, наче Саша Пушкін,

вчитаєшся суцільне марнослів’я,

така, натомість, поетична тушка.

Але слони підступно план зірвали,

летіли повз, кричали дикі звірі:

«Не роззявляй, будь ласка, піддувало,

до зустрічі, аміго, ми у вирій».

26.06.24р.

Жито

Жито

Вклонюся житу, жито – це життя,

у колоску початок родоводу,

рятує хліб людей в лиху негоду,

а ми його жбурляєм, як сміття.

Шукаєм Бога згублені сліди,

хто йде у церкву, хто до синагоги

у кожного свої шляхи-дороги

та кожен просить Господа: «Прийди!»

Прийди, мій Боже врятувати світ,

пробач гріхи нам і провини наші,

які по вінця заливають чашу

за те, що жито знецінили й хліб.

26.06.24р.

Житомирська траса

Житомирська траса

Надпис на машині: «Діти!».

Дорогою потоки крові.

Сміються п’яні московити

зі зброєю напоготові,

обшукують дитячі речі,

знімають золото з убитих…

У березневій холоднечі

хати неначе смолоскипи.

Якщо уважно придивитись,

уздріти можна через смог,

чортяча написала свита

на танку вислів: «С нами Бог!*».

23.06.24р.

*С нами Бог – рос.

 

Коли ти трішечки Іа

Коли ти трішечки Іа

Ослику Іа потрібен хвіст,

без хвоста плюгавенька тваринка.

Притули до попи живокіст,

ну, хоча б, скажімо, на годинку.

Лікарі, на жаль, безсилі тут,

кролик йодом поливає вату,

приложили і відразу – гуд –

повели осла до психіатра.

Кажуть цей чаклун лікує все

і духовні, і тілесні рани,

п’ятачок середній палець ссе…

Та чи легше віслюкові стане?

Ось тобі для коміксу сюжет.

Вірші зразу пишуться і проза.

Графоман ти, друже, чи поет

не губи свого хвоста і розум

21.06.24р.

 

Людина без обличчя

Людина без обличчя

(із розділу банальна гундарівщина)

Примат без обличчя та ймення,

з таких кепкувати не гріх,

лайна набере повні жмені

та буде жбурляти у всіх,

такий собі сюр-андеграунд,

модерний писун-віршомаз,

за рубель московський державу

чи матінку рідну продасть.

20.06.24р.

Південне місто

Південне місто

Водограй струмує прохолоду.

День липневий – це суцільний пал.

Із жагою п’є голубка воду,

потяги приходять на вокзал.

Від жари зомліли геть таксисти,

ціни різко вгору поросли,

вже п’ятсот, кого везли за триста,

прибуває поїзд із Москви.

Бобковець,* у бабці, та лаванда,

сувеніри: краби, мушлі та…

Хочеш? Є картина водоспаду

чи в Гурзуфі осінь золота –

неквапливо люди обирають

і турбот іще ніхто не зна.

Та уже стоїть на виднокраї,

в триколор укутана війна.

19.06.24р.

*Бобковець – лавр.

 

Всього за мить

Всього за мить

Ми стали різними, на диво,

на переплетенні доріг.

Всього за мить твій погляд хтивий

вщерть спепелити мене міг.

Але пророцтво не збулося,

не діють чари на землі.

Не спокушуся на волосся,

чужа віднині ти мені.

Перепекло, переболіло,

любовна пристрасть вщухла геть.

Були з тобою надто смілі,

до Лелі втрапивши тенет.

18.06.24р.

Людська бездушність

Людська бездушність

У ставку, на окраїні парку,

тася няньчила діток своїх.

Чоловік докуривши цигарку,

подивився без жалю на них.

І у ражі хмільного банкету

перед друзями, просто на спір,

він поцілив у ціль з арбалета,

не людина, – спотворений звір…

…Каченята матусю шукали,

в очереті гукали щосили.

Та даремно. Двоногі шакали

розважаючись матінку вбили.

16.06.24р.

 

Лети, Пегасе

Лети, Пегасе

Побути трохи ще у раю,

хотілося та обмаль часу.

Куди летіти, я не знаю?

Тримаю за крило Пегаса.

Тепер ти вільний, милий друже,

спіши між хмар, де сонце сяє,

ніколи ти не був байдужим,

як ніс мене за небокраї.

Твій шлях лежить до вертограду,

де б’ють ключем джерела чисті.

У віршах ми знайшли розраду.

Лети, мій коню, норовистий.

15.06.24р.

Казка поетичного ресурсу

Казка поетичного ресурсу

(із розділу банальна гундаріщина)

Тридев’яте царство. Все без змін.

Пароксизм доконує Кощея.

Якби ж, бідний, мав можливість він

на Сушка наслати гонорею.

Зріє дума в лисій голові,

зараз буде вихлоп недовірша,

рими не такі вже і нові,

ще й виходить – абирвалг, не більше.

Заховався дятел у дупло,

сірий вовк примірює штиблети…

Не дрімає поетичне зло

і лубочні створює куплети.

15.06.24р.

Передзимній вірш

Передзимній вірш

Під вікном скорушина стрічає жовтневу зорю,

і злітають поспішно з холодних небес зорепади.

Про осінню красу все частіше тепер говорю,

дістаю недописані вірші весною з шухляди.

Саме час їх убрати, прикрасити всі в оксамит,

загорілись дерева у пущі, на небі Стожари.

Кожна хата Полісся стає до зими, наче скит

і свинцем наливаються вчора легесенькі хмари.

Переборе зима, перетре все у білі сніги,

перемелеться мжичка ув інею срібну корону,

віддає першосніжжя за давні образи борги,

чи це просто такі передзимні мої забобони.

13.06.24р.

Сіреньке провидіння

Сіреньке провидіння

(із розділу банальна гундарівщина)

Яка преамбула, о, Боже!

У переливах диво-слів

лиш преподобний «майстер» може,

втулити стільки будяків.

У пишній словокаламуті

нам не знайти першоджерел,

але, як бачимо по суті –

стоїть недоєним козел.

Коли я бачу його писок,

то йде такий коловорот,

бо розумію надто близько

не майстер слова, а – задрот*.

12.06.24р.

*Задрот – (сленг.) людина, яка просто надокучає 

своїми нікому не потрібними порадами. 

Міжсезоння

 

Міжсезоння

Полиш анафему на після,

ще день до вечора іде,

дощу не замовкає пісня

і листя робиться руде,

хтось вилив із лихвою міді,

не в моді колір-малахіт,

сідай, зі мною пообідай,

нехай добрішим стане світ.

11.06.24р.

Біг по колу

Біг по колу

Листи в редакцію, з редакцій…

Це листування без кінця.

Серед напливу публікацій

згубили заповідь творця.

Себе поети уявили

чи небожителями, чи…

Скрипить й моє перо щосили

з порожнього в пусте ллючи.

10.06.24р.

Вершини літературні

Вершини літературні

(із розділу банальна гундаріавщина)

Джумалумба пригорок не більше,

до вершин Парнасу лізуть всі,

чупакабра наплодила віршів

й дожирає руцями мюслі.

Хоч тваринка пише примітивно,

базгранину видає за хист

так воно не надто, друзі, дивно

гицель - поетичний онаніст.

08.06.24р.

Краса природи

Краса природи

 

Чекає ранок сонячного вітру,

на повні груди дихає земля,

Аврора примиряє небу митру,

під неповторний танець журавля,

наповнене чарівності Полісся,

у повній тиші чути Божий глас…

Куди там до краси природи місту?

У цьому я увірився нераз.

08.06.24р.

Ошитки*

Ошитки*

(із розділу Дніпровий склеп)

«Чого стоїш? Збирай свої пожитки,

уже вода заходить у село!» –

так комуняки знищили Ошитки.

Все потонуло, ніби й не було.

А ще недавно тут бузьковий клекіт

злітав у небо і будив малят

і молоко чекало їх у глеку,

і вигрівала батьківська земля.

…Забрали все умить холодні води.

А далі що? Незнав, на жаль, ніхто.

Лиш на стовпі немов вінець Господній

пручалося лелечине гніздо.

06.06.24р.

*Ошитки – одне із сіл біля Вишгорода, яке затопили під час будівництва Київської ГЕС.

Старосілля*

Старосілля*

(із розділу Дніпровий склеп)

Пливли ікони Старосільських хат,

тонули обереги родоводу,

ховав Дніпро древнє село під воду,

рукоплескав ЦеКа електорат.

На димарі їм слав прокльони крук,

допоки во́ди не покрили хату:

«Чекайте, смерди, прийде ще розплата!» –

і танув над водою його гук.

Крюка прокльон живе і нині тут,

де склеп Дніпровий впився у довкілля

лежить попід водою Старосілля,

розсипаний по світу його люд

шукає долі, а її немає,

вода втопила ген усе до краю.

05.06.24р.

* Старосілля – одне із древніх сіл біля Вишгорода, яке затопили під час будівництва Київської ГЕС.

Потім яке вже ніколи не настане

Потім яке вже ніколи не настане

Мовчить журавель над криницею,

вітер гуляє селом,

діти хворіють столицею,

з дому злітають гуртом.

Зрідка прилинуть до матері,

трохи вдихнути тепла,

місто впіймало їх ятером,

мойра окутала зла

А дні опадають, мов листя.

Зойк одинокий сича.

Усі позлітались в обійстя.

Над ненькою плаче свіча.

04.06.24р.