Фрагмент із бабиного літа

Фрагмент із бабиного літа

На глиці діамантові прикраси,

сомбреро приміряє моримух,

рве тишу лось своїм могутнім басом,

у грибників перехопило дух…

і знову тиша, аж дзумить довкола,

бір завмирає у своїй красі,

на першому промінні сонця кволо

пере павук тенета у росі,

мушва зірвалась у танок сакральний,

праліс своє оголює єство

і вітер сповіщає тріумфально,

про бабиного літа торжество.

29.08.25р.

Звичка війни

Звичка війни

Ми вже відвикли жити без війни.

І без тривог, мов котеня без миші.

Ракетний шлейф повітря заколише,

йому відлунням регіт сатани.

А після тиша. І така, що аж.

Немов сам Бог збирає душі вбитих.

Хтось поряд закричить несамовито…

Тепер «шахед» заходить на віраж.

Розбились мрії миру об стіну.

Надії вмерли з вибухом ракети.

Німе питання: Всемогутній, де ти?

А ми у тім сильніші за війну.

28.08.25р.

Тінь спокуси

Тінь спокуси

Коли ти упадеш безсила

у білі постільні сніги

чи порятують тебе крила,

щоб не згоріти від жаги?

Але цілунки губ пекучих,

які палкіші за вогонь,

тобі шепочуть: «Неминуче

ти звабу вип’єш із долонь».

Куди подітись від розплати,

коли спокуси тінь стійка?

Вже клятий змій стоїть в кімнаті

й за яблуко взялась рука.

27.08.25р.

У передчутті осені

У передчутті осені

Хоч літа ще чотири дні

та вже печаль дощів осінніх

безкарно шкряботить у сіни,

надокучаючи мені.

У тихий ранок снить трава

про ніжність бабиного літа,

коли вона теплом зігріта

і сни бувають про дива.

Переболить, перепече,

але ще жевріє надія,

не скоро прилетить завія

і снігом замете натще.

26.08.25р.

Не хрестіть мене, мамо, в дорогу

* * *

Не хрестіть мене, мамо, в дорогу

вже і так забагато хрестів.

Як розвіється поле від смогу,

пригадайте усіх, хто хотів,

повернутись до отчого дому

із пропахлого кров’ю «нуля»…

Але де вони всі? Невідомо.

Багатьох схоронила земля.

Невідомих солдатів немає.

Та занадто сумний небосхил.

І вервечкою до небокраю

безіменних нарито могил.

Не хрестіть мене, мамо, в дорогу.

21.08.25р.

Коли переможе ШІ

Коли переможе ШІ

Зробились люди штучними у всьому.

Стає все менше щирих почуттів.

А далі що? Лиш сатані відомо.

Нема у штучнім вимірі богів.

Розквітла квітка і відразу вмерла.

Не життєдайна джерела вода.

Всихає мова. Сиплеться Говерла.

Принишкла тінь зробилася бліда.

Ніщо не провіщає небезпеки,

яка ось-ось поллється через край.

Коли рахунки сплачено по чеку,

то ти себе, людино, не карай.

20.08.25р.

Вечір у наметовому містечку

Вечір у наметовому містечку

Котилось сонце калачем

далеко за лимани.

І день написаний Творцем

навік прощався з нами.

А десь далеко журавлі

крилом об воду били…

Чи те наснилося мені?

Але ж я чув їх крила,

які будили зорепад

в багрянім суголоссі,

дороги не знайду назад…

і літо йде ув осінь.

17.08.25р.

На межі сезонів

На межі сезонів

– А на останок?

– На останок

рудою зробиться трава

і прохолоднішим світанок,

гучніше грому булава…

присядуть стомлені богеми,

шукаючи найвищу суть

і тільки горді хризантеми

осінній день у гості ждуть.

15.08.25р.

Осіннє

Осіннє

Запахла медом зрізана рілля,

яка ж солодка оранка зябле́ва,

стоять край поля без листви дерева

і свіжим паром дихає земля.

Ключ журавлів зове за небокрай,

душа йому кричить у суголоссі,

рясним дощем задріботіла осінь

поміж останніх перелітних зграй.

Та перший сніг все вибілить за мить

для нас він не хороший, не поганий, 

а просто швидше надто довгожданий 

коли дощами осінь відболит.

12.08.25р.

Запах снігу

Запах снігу

Запах снігу нагадує хмари

і далеке дитинство моє,

пам’ятаю, колись на Варвари

сніговій між дворами снує,

оживають в завію ґринджоли,

ллються радість і сміх через край,

від Варвари летять до Миколи,

ну, а там і Святвечір стрічай…

скільки казки було у завії,

повернув би усе, аби міг…

і сьогодні цей спогад навіяв –

білий сніг.

09.08.24р.

Тіні закоханих

Тіні закоханих

Тихими провулками Подолу

бродять закохані тіні,

зорепади падають додолу,

дрова тріщать у каміні…

а тіням ніскільки не холодно,

жовтень гарячий, мов липень

і від поцілунків, аж солодко,

де листя скинули липи,

як дзвінко їм співає бруківка

пісню одну їй відому,

небосхилом скотилася зірка –

пора додому.

06.08.25р.

Серпень

Серпень

Уплівся жайворон у серпень,

у пересохлій геть траві

де зранку млявий вітер терпне,

спиває роси степові,

укритися від спеки ні́де,

шукає тінь, її нема,

можливо знають Персеїди,

коли дощів задме сурма.

04.08.25р.

Така ця ніч

Така ця ніч

 

Згасають зорі, стелиться туман,

малюють тіні залишки багаття,

теплом до лісу горнеться лиман,

де місяцем осяяне латаття…

Чи в силі ви уздріти цю красу?

Чи до смаку такої ночі трунок? 

Я їй себе у жертву принесу

за найсолодший в світі поцілунок.

01.08.25р.