Відлига

Відлига

Ще зовсім трохи і відлига,

мов сіль позлизує сніги,

хоч морозець у лісі клига,

але, то швидше від нудьги,

бо поміж витончених сосон

сміливо й лячно водночас,

грайливо та майстерно досить

комар танцює перший вальс.

30.12.24р.

 

Пізній виноград

Пізній виноград

Який солодкий пізній виноград,

як перший поцілунок у надвечір,

коли ще втома не лягла на плечі

і не бентежить небо зорепад,

між ліхтарями казиться завія

і повня у міжхмар’ї тьмяно тліє

освітлюючи геть спустілий сад

і цей солодкий, пізній виноград.

29.12.24р.

 

Негода

Негода

Солодким нектарином ранок
стікає з обважнілих хмар,
туман сьогодні на сніданок
і це не кара – Божий дар,
від лісу глицею запахло
і ніжним повівом грибів,
для когось запах надто затхлий,
я ж аромат цей полюбив,
за нотки вічного у вічнім,
малюнок на спітнілім склі,
де сквира множиться магічно
та сіє мжичку по землі.
19.12.24р.

Коли настане колись

Коли настане колись

Як стану трохи іншим, не таким.

Не сплутати б автобусні маршрути.

Люблю терпкий, осінніх парків дим,

який чекає моїх слів спокути.

А там гріхів, як у собаки бліх,

уже не пригадаю їх коріння.

Чи міг я не грішити? Звісно, міг.

Але тоді чи буде воскресіння?

Коли життя казало: обирай,

я йшов уперто крізь сніги та зливи

і на землі пізнати можна рай,

бо: жив, кохав і просто був щасливий.

18.12.24р.

Одна з чеснот

Одна з чеснот

Старий гусляр на сіножаті

за краєць хліба заспівав:

«Сідай до столу, чим багаті,

хоч небагато маєм страв,

але голодного не кинем,

тобі далеко ще іти…» –

якщо у серці ти людина

спасеш людину від біди.

І полилася над ланами

дума про щедрі врожаї,

про знищені війною храми,

про душ продажних кураї*…

Які ж ми в біса Божі діти,

вбиваєм з іменем Христа?

Чеснот багато в білім світі,

одна з найбільших – доброта.

17.12.24р.

*Курай – перекотиполе.

Сніг

Сніг

Цей сніг, мов створено для нас,

неспішно йде, а ми по ньому,

спиняється невпинний час

і тільки снігові відомо,

звідкіль вогонь бере зоря,

коли здіймається заграва

сніжок під сонцем ліхтаря

блищить лелітками яскраво.

17.12.24р.

Ранкова фантазія

Ранкова фантазія

Вичах чай. Чого чекаю?

Час чалапати мені.

Горобців злякаю зграю,

що дрімає на кущі.

Пташенята з переляку

розлетяться увсебіч,

їх було десяток з гаком…

Та хіба у тому річ?

У кишені є насіння

на сніданок чи обід.

Снігу свіжого рипіння –

оберіг од семи бід.

Вітрюган штовхає в спину,

а бува, в лице задме,

небо скоро стане синім,

бо світає де-не-де.

Може все інакше буде,

це фантазія моя,

ранній ранок сплять ще люди

та далеко просинь дня.

15.12.24р.

Уперше

Уперше

З тобою ми, немов із давніх снів,

де мальви попід вікнами і рута,

і поцілунку ледь надпита трута

у тихім суголоссі голосів,

це непідвладне тріпотіння тіла

та ніч в якій ти стала надто сміла,

де в небі повний місяць бовванів…

14.12.24р.

Приречений на вірш

Приречений на вірш

Перетруться думки, щось половою стане, щось хлібом,
щось навіки впаде у шухляди приречений склеп,
не наповнюй слова, що лікують людей, ціанідом,
дай краплиночку світла тому, хто іде у Ереб.
Напівтеплі тона для зимового часу не модні,
хуртовина мете, а тепліше не робиться, ні,
хай до тла догорить, що написано мною сьогодні,
до останньої крапки загине усе у вогні.
Але буде не так, як захочеться вдачі поета.
Є терновий вінок. Є вінець. Що одягнуть тобі?
Чи важливим є те, упаде як додолу монета?
Неможливо таланту згубитися в сірій юрбі.
12.12.24р.

Поетичний тік

Поетичний тік

Колоситься нивою
золотавий хліб,
слово переливами
зв’яжеться у «СНіП*»…
Промовчи, Юпітере,
вартість грому – гріш,
по зернинці літери
виплекають вірш.
11.12.24р.
*СНіП – альманах – «Сучасна новелістика і поезія»
фейсбучної спільноти «Поетична родина»
який набирає шаленої популярності
в українському літературному просторі.

Серебрянський ліс

Серебрянський ліс

Це туман? Чи це дим від пожеж?

З неба шириться змі́євий рев…

– Ти тримаєшся, брате?

– Авжеж.

Там, де привиди вбитих дерев,

закипіла сльоза на щоці,

прикипіла до цівки* рука,

ліс прикриє собою бійців,

жа́ло вп’ється у хвіст літака,

упаде з неба ранений змій

та на стропах живе ще душа,

вже недовго лишилося їй

б’є пунктиром стрілець з «калаша»*…

Затихає відлуння довкіл

і згущаються сутінки мрев,

де між мертвих, скалічених тіл 

ходять привиди вбитих дерев.

10.12.24р.

*Цівка – частина зброї;

  Калаш – автомат Калашникова.

 

Березнева скрута

Березнева скрута

(трохи дурні)

Кіт шукає виходу зі скрути,

роздирає ніч протяжне: нь-н-я-в!

За кварталів п’ять підлюку чути,

шлюбний місяць у котів настав.

Я тулюся дупою до любки.

За котом на вулицю? – Ні-ні!

Йде тепло оселею від грубки

гарно так і затишно мені.

Зорі місяць укрива габою,

десь самотній вітер затремтів…

«Ну, кохана, побіжиш за мною?» –

а вона ні подиху, ні слів.

Заглядівся на дружини груди,

йде напруга ніби на АЕС,

у відмову: «Відчепись, занудо,

дай поспати, нахіба той секс».

Отака ти – березнева скрута.

09.12.24р.

Намисто для жінки

Намисто для жінки

Стоїть корчма, за рогом церква

і тут і там шукають втіх.

Моя зламалась табакерка,

хоча курити, кажуть, – гріх,

налляй вина по самі вінця,

я Дике Поле скрізь пройшов.

Несу з країв тих зґарду жінці

за її віддану любов.

Сідай до столу, поговорим,

є оковита, пиво є,

закуски принесли з комори,

співає пісню шансоньє…

Опівночі годинник стане

і буде вічним цей угар:

ведмеді, випивка, цигани,

у клубах диму перегар,

хороші люди й нехороші…

та діло, певно, не у тім

не все купляється за гроші,

чого не скажеш про – інтим.

Як перший півень світ пробудить,

пощезне дика таїна,

ти не боїшся вже огуди:

«Коралі на. Налий вина».

08.12.24р.

Сито надії

Сито надії

Зорі крізь сито просію
дрібненькі, крупнішенькі, ці.
Маю останню надію,
спечуться на ранок млинці.

Будуть. Дитині на втіху.
Молімося Богу натще.
Хай від дитячого сміху
пательня млинець припече.

Вітер подує грайливо.
За сіллю пішли чумаки.
Ех! У вола була б грива,
він став би конем залюбки.

Небо сьогодні похмуре
рокоче відлуння грози.
Пісню співай, трубадуре,
про шлях, який котить вози.

Хто ще шукає месію?
Хто має синицю в руці?
Зорі крізь сито просію
дрібненькі, крупніші та ці.
07.12.24р.

Кіт і обід

Кіт і обід

У кутку, де стара шафа,

з швидкістю 2/3 маха,

наш пустун руденький кіт

доганяє свій обід.

Та не знає ще маленький,

що в обіді – батарейки.

Хай ганяє досхочу,

а я з нього регочу.

06.12.24р.

Мрії

Мрії

Цей білий океан снігів

посеред сірих рифів міста,

я подолати так хотів,

у цьому клявся урочисто

і рівно міряючи крок,

не полишаючи надії

ішов від себе до зірок

у втіленні дитинства мрії.

05.12.24р.

Спокуса

Спокуса

Вечір чорніший за каву,

кіт, як брудний коминяр,

повні чекає появу

не співрозмовник – казкар,

ніжно слова огортають

і у вечірній габі,

наче на сходинках раю

пастку готує тобі.

Рветься пустун-перелесник,

вітер жбурляє в лице,

стихне і знову воскресне,

тіло впіймає в сильце.

Ох, це бажання спокуси

дрож дістає до кісток,

кажуть: коли тілотру́си –

гріхопадіння за крок.

04.12.24р.

Дух вольності

Дух вольності

Чи марні сни були ті, чи примарні?

Шукає вітер правди на землі.

Сирі підвали. Втеча з буцегарні.

Далекі, недосяжні кораблі…

Нехай пороги розіб’ють на друзки

ворожий флот і полчища орди.

Не стане московит ніколи руським,

в улус до хана йдуть його сліди.

Святі одвіку води Борисфена

переросли в охрещений Дніпро,

ставайте під Мазепинські знамена,

щоби програв у битві цій Петро.

Бо клята пря і досі кровоточить,

зжирає люд у полум’ї війни,

багато до святих земель охочих,

а їх боронять козаків сини.

Я сили мав піднятися зі склепу

і дещо ужитті цім зрозумів:

дух вольності завжди волів до степу,

у копанках вирощують рабів.

03.12.24р.

Світоч осінньої ночі

Освічує густу пітьму

це золотаве сяйво жовтня,

де неба зоряна безодня

в якій з тобою потону.

Давай пограєм у мовча́нку

і будь-що-буде, аж до ранку,

хай заблукають у диму 

ще сонні, мов коти, трамваї,

а на бульварі догорає

листок, що освітив пітьму.

02.12.24р.

Абрам Хаям

Ігор Миронович Губерман

який у російській вікіпедії

проходить, як поет – расейський!

Із Харківським корінням,

з єврейським корінцем,

в Мироновича вміння

оформити слівце,

в корні міф розвалюю

раша-фарисейський –

підданий Ізраїлю,

а поет – расейський.

01.12.24р.

Та, що зігріла мою кров

Та, що зігріла мою кров
(два слова дружині)

Ця жінка вітру непокірна
кудись алеєю іде,
її хода легка й ефірна
волосся наче мідь руде
спадає хвилями на плечі,
підкреслюючи цю красу,
минає день, згорає вечір,
у спогадах її несу
крізь сірі будні листопада
та, що зігріла згуслу кров,
моя Хелена з Іліади
тебе я стріти хочу знов.
01.12.24р.