Любов це…

Любов це…

(трохи неправильний вірш)

Силиться повня листя втопити у зливі.

Вітер безжально зриває пожухле з гілок.

Друга година за північ, але ці щасливі.

Хто не робив з нас у ночі такі помилок?

Плачуть поети схилившись в думках до катренів,

то фабула їм не підходить, то рима не та…

Тіні примарні гуляють у парку між кленів

і марно їх силиться змити осіння сльота.

Ніч вибудовує сплутані схеми роману,

про двох, що під ранок не з холоду явно дрижать…

Любов не спливає титрами з телеекранів,

для тих, що із лави зігнати не зміг снігопад.

30.07.24р.

Чекай на ранок

Чекай на ранок

А ти, немов нічний метелик,

шукаєш світла і тепла.

Як він словами м’яко стелить,

аби додому не пішла.

Така собі фата-моргана.

У шибку заглядає мла…

Покаже ранок чи кохана,

чи ти потрібною була.

29.07.24р.

 

Лише миттєвість

Лише миттєвість

Листком осиковим тремтіло

і вигиналося змією

твоє пругке, красиве тіло

в момент заласся апогею,

манили персів вишні стиглі,

пахтіли передгроззям коси…

очима блимнути не встигли,

а вже нас пригорнула осінь.

25.07.24р.

Синдром страуса

Синдром страуса

Голову занурив у пісок.

Пролітають небом дельтаплани.

А мені, то що? Ніштяк. Нірвана.

Яблучко затирав їжачок,

білочка гризе горіх на гілці,

під дубком пиячать русофільці

«три сокири» ділячи на двох,

заїдок прекрасний – затхла кілька…

ніби все чудово, одне тільки –

через хвостик дихати не ОК.

24.07.24р.

 

Створення вірша

Створення вірша

Солодкий світ поезії, ти де?

Письменників лишилось небагато.

Сліпий сліпого у пітьмі веде,

тому і пише більшість кострубато.

Перечитай творіння сотню раз,

якщо спіткнувся, редагуй без жалю,

створи шедеври неповторних фраз,

нехай читач п’є слово із ґраалю,

а не гризе суцільний сухостій

словес черствих, які бридкі на дотик,

красу неси у творчості своїй

і не цурайся цензора роботи.

Сам залишайся в затінку завжди́,

бо автор слова лиш гонець у Бога

і вшанування не чекай, не жди,

ти сам обрав цю нелегку дорогу.

23.07.24р.

Десна

Десна

Де зорі, де роси?

Змішалося все,

вітер доносить

пташине есе,

туману серпанок

сховав таїну,

тишею ранок

вітає Десну.

22.07.24р.

Специфічний класик

Специфічний класик

(із розділу банальна гундарівщина)

Треба п’єса? Віршик? Чи есе?

Є маестро – дух творця у плоті.

Ну куди ж, скажи, тебе несе?

Розігнався, що аж гепа в поті.

Грів би собі пузо в Туапсе,

ти ж найкращий представник сексотів…

В діда розумнішим був осел.

Представляю – класик ідіотів.

22.07.24р.

Віршарство

Віршарство

 

Бери кайло, пішли точити слово.

Пегас не кінь крилатий, а лоша.

Я не читаю вірші принципово,

куди не кинься, пише скрізь душа.

Це може аритмія у планети?

Чи план такий найвищого Творця? –

в генделику натруджені поети

хто віскі замовляє, хто винця…

Без випивки їм не дається Муза,

комизлива діваха просто вкрай.

А, що поет? Він ліпоти лакуза

душею щось нашкрябає бодай.

І подарує світу свіжий витвір,

сприймай, читач, написане, моє,

не має твір ні розміру, ні ритму

кубло із думки чупакабра в’є…

 

Якщо впізнав себе ти випадково,

бери кайло, пішли точити слово.

21.07.24р.

Містерія степу

Містерія степу

Євшан-зілля кину у казан.

Хай розбудить пам'ять про минуле.

Братчики, чи зовсім ми поснули?

А чи ду́ші оповив туман?

Ніч мовчить. Довкола степ та степ.

Аж солодить гіркота полину.

Спогадом до матінки полину

у село, яким іде вертеп,

спить снігами скутий Піп Іван,

в пам’яті Різдво, а тут – Купала,

не лягаю спати, як бувало,

бо не вся трава в степу бур’ян.

Хтось промовить: «Звісно, – будяки» –

ой, не все зело мовчить, та й годі,

є така травиця, що сьогодні 

висотає сили залюбки.

Зранку затеплився небосхил.

Озирнувся ген усе зелене.

Пращури зверталися до мене,

про траву мій дідо говорив.

20.07.24р.

Уплітка* для доні

Уплітка* для доні

Пов’яжу скиндячку* доні,

коралі на шию,

зачерпну роси в долоні,

личко миле вмию,

хай світанки волошкові

стеляться барвінком,

щоб зростала у любові

та сміялась дзвінко,

вітер силиться надвечір,

розвіває стрічку,

нахилюся до малечі,

поцілую щічку.

*Уплітка, скиндячка – стрічка для кіс.

19.07.24р.

 

Передсвітанковий Київ

Передсвітанковий Київ

Закохані у ранок ловлять мить.

На березі Дніпра рахують хвилі.

Допоки місто безпробудно спить,

князь Володимир із хрестом на схилі

тихцем зорі шепоче: «Отче наш…»

і голуби цілуються відкрито,

малиновим заходиться пейзаж,

кінь Муромця вицокує копи́том,

у Лаврі дзвони вітер стереже,

бруківкою не ті́кають підбори,

промінчик сонця, ранку протеже,

і цвіркуни заводять пісню хором…

Проснеться місто і пощезне все.

Чудес не бачить день. Спішить та й годі.

Лиш Борисфен тихесенько позве

в такий казковий ранок, як сьогодні.

18.07.24р.

Вогник надії

Вогник надії

Маленький ліхтарик дарує обмежене світло,

але і такому радієш, якщо у пітьмі.

Коли серед ночі промінчиком доля розквітла,

назустріч людині спішать рятівні ліхтарі.

За вогником вогник засяють великі проспекти,

свіча за свічею осяє вогонь небосхил.

Парадом стрічають малі перемоги планети,

а пломінь надії стає головним зі світил.

17.07.24р.

Котейка

Котейка

(трохи дурні для настрою)

Погладь, хазяїне, мій пузик,

мені так хочеться чомусь.

На ретязі дуркує Тузик,

що вся увага не йому.

Яке нам діло до собаки?

Хай догризає свій маслак.

На вулиці бувало всяке

та щоб казитися отак,

за те, що ґазда пузо чеше

і гладить кицьку не чужу…

таке, здається, бачу вперше,

Тузьку я хвостик покажу.

16.07.24р.

Липнева спека

Липнева спека

Шукаю прихистку у спеку.

До лісу йти чи до води?

Ще літо бабине далеко

чекай, куди б ти не ходив,

на листопаду завірюхи,

на дзвін настирливих дощів,

аж поки перші, білі мухи

до свята не прикрасять Львів.

16.07.24р.

Травнева ніч

Травнева ніч

Тече крізь білі пелюстки

з небес потік жовтаво-млявий,

поснули соковиті трави

на березі Дунай-ріки,

шепоче щось верба плакуча,

хмарини збилися до кучі,

між них видніються зірки…

і тіні дві, то ми з тобою

стоїм над тихою водою,

а мимо нас пливуть роки.

15.07.24р.

Історична безпорадність

Історична безпорадність

У титрах історії наших не буде імен.

Ми просто шурупи, що міцно тримають афішу.

Стривай, дорогенький, якої ти партії член?

Кажуть, є хтось, хто прощає гріхи усім грішним.

Мої не простити, бо вилив усі на папір,

коли опаперений гріх, то тягне на більше.

Заходиться слиною, глипає вирлами звір

та він безпорадний, допоки складаються вірші.

Щось хочеш сказати? Не треба. Наразі мовчи.

Чи мають вагу мізерні твої аргументи?

В епоху драконів не варто тупити мечі.

Оракул німий. Безпорадно замовкли планети.

14.07.24р.

Час змін

Час змін

Батура* навпіл ріже спину,

аж кров на землю цебенить.

М*скаль, мій сину, не людина,

ти будеш винний без вини.

З ординцем ні́чого водитись,

цінуй за дружку шаблі сталь.

Нехай позгинуть м*ск*вити

нікого з них мені не жаль.

У рід вплелись чортополохом,

трикляті гаспида сини,

терпи, дитино, іще трохи

далі їх битимемо ми.

13.07.24р.

*Батура – батіг.

Зруйнована доля

Зруйнована доля

Поле благає: «Засій мене житом, людино!»

та падають міни у танками зриту ріллю.

Стоїть на межі війною розбитий будинок

у спалених сінях зросли колоски ячменю.

Було тут колись звичайне селянське обійстя,

праворуч лелека мостив на тополі гніздо,

тепер перехожих стрічають обвуглені війстя,

замало стрічати, у гості не зайде ніхто.

З полем говорить ночами зруйнована хата,

як виплаче душу, то потім вседенно мовчить,

треба, здається, для кожного з нас небагато,

миру ковточок і Божого неба блакить.

12.07.24р.

Зимови́ця

Зимови́ця

Дорогою рипучий сніг

і металеві краєвиди

не бачив ще такої світ

зими холодної. Не видів.

Укуталися зорі в дим,

тремтять дерева змерзлі в гаю

і місяць, що стає старим,

коли це кінчиться, не знає.

Розквітла паморозь на склі,

у срібнім інеї дзвіниця…

іде по нашому селі

сувора тітка – Зимови́ця.

11.07.24р.

Газетне пророцтво

Газетне пророцтво

Як дзвінко б’ють каштани об асфальт.

Траву останню допікає палом.

Пророцтво ллється із газетних шпальт,

що календарна осінь незабаром.

Не вірю їм. Ще хочеться тепла.

Уздріти зорепади Персеїдів.

Та ночі стали чорні, мов смола

і повня налилися в колір міді.

Говорить все, що літечку пора,

воно було, на жаль, у нас транзитом.

Покинув хтось на березі Дніпра

передосінню оповідь санскритом.

10.07.24р.

Кіл осиновий для звіра

Кіл осиновий для звіра

Чи Бог простить їх? Думаю, що так.

Він пробачав їм і страшніші звірства.

У росіян багато лицемірства –

убити діток чий діагноз – рак,

відтяти руку, виколоти очі…

до звірств кацапи будь-коли охочі,

не дійдуть миролюбності ніяк.

Не уповайте на небесний суд,

його катам ніколи не пізнати.

Заплаче над убитим сином мати.

Чи витре хто її гірку сльозу?

Але розплата неодмінно буде,

осиновий кілок уб’є у груди

страшному звіру наше ЗСУ.

09.07.24р.

P.S. Не перестаю дивуватися тим «українцям», які після всіх звірств росіян і досі продовжують пропагувати російське слово в українському літературному просторі.

Не оцінили

Не оцінили

На городі алича,

собака у буді,

ми з тобою при свічах

вечеряти будем.

Присвячу тобі вірша,

публіка зацінить,

словоблудством всі грішать,

Я ж пишу безцінне.

Та оцінок геть нема.

Покидьки зануди!

Написав усе дарма,

дикуни, не люди.

08.07.24р.

Степ ранковий

Степ ранковий

Зірвався звідкись перший переспів.

Тихіше, пташко, бо розбудиш ранок.

Хіба ж переконаєш коноплянок

у цім безкраїм вимірі степів?

Спиває роси теплий легковій,

трава дарує пахощів букети,

павук плете між шавлії тенета,

на здобич не втрачаючи надій.

Потроху прокидається ковил,

шепоче горицвіт до синьонеба:

«Дощем умий мої посохлі стебла»

і сонцем розквітає небосхил.

Заводить пісню цвіркунів вертеп,

бджола збирає крапельки нектару,

горять на крилах махаона чари…

Такий спрадавна Український степ.

06.07.24р.

Не сиром єдиним

Не сиром єдиним

Запам’ятається не сиром 

ворона з байки, дивний птах,

а тим, що спромоглася білим

обхезать чорний «Кадилах».

І всі б забули це, напевно,

нехай живуть собі круки,

але у цім одна дилема,

бо з білим авто навпаки.

05.07.24р.

Новітнє донкіхотство

Новітнє донкіхотство

У країні сіножать.

Кава недомел.

Не звертаючи біжать

і Дніпро, і Псел.

Де шукати тих чеснот?

Заспіваю Belle…

Не так страшний Дон Кіхот, 

як його осел.

04.07.24р.

Пухові́й

Пухові́й

Тіло огорне шовк,

вітер погладить плечі,

день передчасно змовк,

плине проспектом вечір,

пахощами духів

біля фонтана віє,

поміж водиці спів

дме тополина завія.

04.07.24р.

 

Вечірній нарис

Вечірній нарис

Верба плакуча стихла над ставком,

проміння сонця гладить їй волосся,

рясним багрянцем небо налилося,

зове лелека вечір за селом,

летить тріскучий клекіт увсебіч

і затишно стає, аж донезмоги,

благословенна всемогутнім Богом

спускається на землю тиха ніч.

03.07.24р.

Безкарність

Безкарність

Зітруть ідентичність, націю втоплять у крові,

варвари мову відправлять на історичний смітник.

Зросійщені кажеш? Значить до цього готові.

Не треба цідити крізь зуби заїжджене – звик.

Куриво степом та чорні дими над ланами,

пліч-о-пліч стоять ратоборці сьогодні в бою.

Ординці довіку лишаються нам ворогами,

московія нищила й нищить країну мою.

У Божому храмі освятять знаряддя для вбивства.

Святі перехрестяться тричі та знову змовчать.

Безкарність тирана породить хіть до насильства.

На теці стоятиме вічно: «Таємно» печать.

02.07.24р.

Різносторонність таланту

Різносторонність таланту

(із розділу банальна гундарівщина)

День шукає втечі за межу.

Вечоріє, але ще зарано.

Я тобі сузір’я покажу,

як рум’янець вичахне багряний.

Зашумів на річці очерет,

заспівала свою пісню квакша,

назбираю пригорщу монет,

хай затягне що-небудь інакше.

Скудний нині жаб репертуар.

Перша зірка (схоже на Меркурій).

Оце тема! Жаба має дар!

Впізнаєте текст свій, пане Юрій?

01.07.24р.