.jpg)
(із розділу банальна гундарівщина)
Коли я чую: великий русский язык,
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати ще?
Росія – країна збоченців-некрофілів!
Не віриш? Зайди у мавзолей.
30.05.24р.
.jpg)
Висохлі джерела
Струмки шукають виходу із ринв,
збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у плоті.
Ми всі прийшли у Божий світ людьми,
глянь, янголята розгорнули крила.
Та у безвихідь десь звернули ми
і нелюдами нас життя зробило.
30.05.24р.
ЕксперД віршованого слова
Я екперД віршованого слова,
Курдіновський, все, тобі хана,
написав, Артуре, ти полову.
А навіщо? Дідько лисий зна.
Ти учись у ме́не, Я – маестро,
прима слова, майстер куражу,
це тобі кажу, Артуре, чесно,
тільки ти нікому не жу-жу.
Соболь і Сушко, то не поети
їм нема дороги на парнас
от у мене яблуко в куплеті,
або справжні/справжня сотню раз.
Нині не здивують світ сонети,
та не в моді золоте руно.
Я пливу серед лайна поетом
та поміж поетів Я лайно.
30.05.24р.
Нехай сьогодні пахне миром
війною зранена земля
і сонечко орієнтиром
з небес ясних слугує для
натомлених сердець звитяжців,
які рятують білий світ
наразі труд бійців найтяжчий
і найпотрібніший з усіх.
29.05.24р.
Але люди не титани
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине, журливе – курли…
Хтось придумав дурницю, що люди із Богом тотожні,
ми вбивати б не стали, аби не вбивати могли.
Кровожерні створіння жадають без приводу смерті,
для таких неважливо хто поруч впаде від ножа.
Замотають мерця у сатин, або навіть ліберті
і спливає до Бога безвинно убита душа.
А убивці живуть і без остраху пнуться до церкви.
Гріх проститься усім. А життя? Не повернеться, ні.
Вже до страти тирани ведуть підготовлену жертву.
І моя Україна горить у новітній війні.
28.05.24р.
Сваром’я*
Свароже капище і нині
у небо дивиться з води,
які ж у Бога очі сині,
а тут були села сліди
та нині води Борисфена
все схоронили у собі,
мовчить охрещена Олена
на древнім капищі Богів,
нам предкам нічого сказати
й нащадкам передати що?
себе загнали в каземати
які скував Дніпра бетон.
27.05.24р.
*Сваром’я – село під Вишгородом затоплене Київським водосховищем. Із-під води виходить один острівець на якому за переказами і було капище.
.jpg)
Поетичний хист
(із розділу банальна гундарівщина)
Є поет міцний, неначе кремній,
хоч стило об лисину теши,
не піїт, а самородок, геній,
поетичних скорювач вершин.
Я ж писака – графоман не більше,
доля хисту скупенько дала.
Чи Пегас мій жадібний на вірші,
чи не відчуваю слів тепла?
А можливо, навіть річ у комах?
Просто інтерпункція це жах!
Хтось їх відчуває підсвідомо,
мене ж коми ріжуть без ножа.
26.05.24р.
У вранішнім тумані клекіт,
бузьки вернулися на став,
і на стовпі стоїть лелека,
неначе птах не відлітав
і хоч весна не надто рання
та буде тепла ще бодай,
птахів не стримати бажання
вернутися у ріднокрай.
25.05.24р.
Поетичний тхір
(із розділу банальна гундарівщина)
Скунс роботу знає на ура,
смрад стоїть, аж виїдає очі,
страхопуду це дикунство гра –
завше тхір до збочення охочий.
Поетичний дивиться бомонд,
як Пегасик ті́пається в муках,
от скажена кляча, кинь цей понт,
це ж душок поета, твого друга.
Він у нас на витівки мастак,
писанина, хоч пісна та плідна,
жунашлюшка і бундючний хряк…
але б краще виправ своє спіднє.
23.05.24р.
.jpg)
Нічний гадючник: музика, вино,
у караоке хтось волає Лепса
і на пілоні крутиться – воно…
не зрозуміло принц то чи принцеса.
У нас 200-тим їде тракторист,
а комбайнеру відірвало руки.
В столиці не почути міни свист,
мажори нанівець звелись зі скуки.
За столиком «напудрені» носи,
в бікіні сунуть дівчині купюри.
Хто з них броню під обстрілом носив?
Чи воду пив після дощу з баюри?
Та нам тримати, брате, треба стрій.
Не віддамо дідівської земельки!
Коли впаде останній гречкосій,
що будете тягнути в свої пельки?
Шукаєш правди? Краще не шукай.
Війна для бідних, можновладцям – рай.
22.05.24р.
Вплетись у
пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам
щастя ще буде?
Січень ув очі
жбурляє січкою,
але не милішим
був і грудень.
Ми повизбируєм
снігу перлини,
платтячко буде
доні на свято,
час відрахує
останні години,
їх лишається
геть небагато.
Місяць укутує
зорі у гало,
дерева стоять
снігами скуті…
Наче учора. Та
ми ще не знали,
наскільки
кривавим випаде лютий.
20.05.24р.
Помилка видатного політика
Кажеш, з Чорноволом за столом
у буфеті Ради їли зупу?
В’ячеславе, що Ви це лайно
не втопили в тій тарілці супу?!
19.05.24р.
Перший стрибок
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде́.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
час уповільнює свій швидкохід,
випий до дна небесної чаші,
за триста секунд скінчиться політ
і уярмить тебе метушіння,
клопіт сімейний, обійми друзяк…
Люди занадто дивні створіння.
Але без тиші не можна ніяк.
Пішли, вже розігрів двигун літак.
18.05.24р.
.jpg)
То хто ми?
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
14.05.24р.
Убивча тиша
Волієш мовчати. Мовчиш. Але серце кричить.
Вітер шукає притулку на схилах Дніпрових.
Як вимовиш слово правдиве у відповідь: «Цить!» –
щастя не буде, віддав для Пегаса підкови.
Це плачуть весною берізки чи тануть сніги?
Розталь дими притискає між сірих будинків.
Нап’ється криниця водиці тепер до снаги,
сходи озимі чекають новітні обжинки.
Та де там обжинки, убиті війною жнеці,
мойрі їх діти свій вік принесли ув офіру.
Он бачиш застила мара зі свічею в руці? –
потвора ступає сміливо попереду звіра.
09.05.24р.
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
07.05.24р.
Зародження новітнього бога
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
Ейрену пригощає чаєм,
а горн роздмухує міхи…
для танків крицю виливає.
Вбачаю і свою вину,
підгледів таємницю неба,
хтось ніж встромив мені між ребер,
ідуть миряни крізь війну
до царства вічного Ереба.
У нас тепер новітній бог
з ім’ям цікавим – Янелох.
06.05.24р.
