Тому що...

Тому що…

Чи буде щось колись стовпіше

за міць Тарасових стовпів?

Які тримають небо грішне,

бо так на небі хтось велів.

Сини народу величаві

не продаються за рублі,

воюють не заради слави,

за правду б’ються у борні.

І правда зможе зло здолати.

Було б інакше все аби

не козаком зростила мати

і не Тарасові стовпи.

24.10.25р.

Останні яблука

 

Останні яблука

Ті яблука вважали себе сонцем
і падали із яблучних орбіт,
здавалося, здригався цілий світ
через туманів осені суконце.
А це був тільки яблуневий Спас,
бо літом то не Спас, а так - предтеча,
щоб догодити у саду малечі
та у зими накрасти прозапас.
А ці горять над холодом вітрів
і від дощу холодного не плачуть,
з орбіт злітають яблучних на вдачу,
куди зими ще холод не добрів.
15.10.25р.

Мегаполіс

Мегаполіс

У мегаполісі під вечір

шукає вітер тихий гай,

це – мегаполіс, не шукай,

сідає пил доріг на плечі…

було раніше, зазвичай,

співає матінка малечі,

що йде дорогою бабай,

і тихим голосом предтечі

зове у ніч Чумацький Плай,

ховався домовик на печі

та пив із цвіркунами чай…

тут нині: мегаполіс, вечір,

а не села блаженний рай.

14.10.25р.

Останній горіх

Останній горіх

Голуби товчуться під горіхом,

ніби просять: наступи на плід,

мимо зграї пробігаю спіхом,

утекти спішу від власних бід.

А куди? Того ніхто не знає.

Чи втечу? Здається, що навряд.

До метро дістануся трамваєм,

далі пішки, крізь осінній сад.

Де вже листя майже не лишилось

ось таке жовтневе дежавю.

і птахам, що розправляють крила,

я горіх останній розчавлю.

06.10.25р.

Усе мине

 Усе мине

Над ставком верба схилила віти

і тремтить од вітру на зорі,

якби знати, як її зігріти,

коли осінь пізня на дворі.

Сяде на тонке гілля синичка,

пригадає сонце до Іллі,

а тепер частіше сипле мжичка

і зривають листя вітри злі.

Скоро небо запорошить снігом,

вибілить за горизонт усе

і мороз наскочить печенігом

та голодну зиму принесе.

Хай несе, зимі не бути вічно,

не здолає сонце корочун,

дуже скоро задзюрчать магічно

ручаї між березневих рун.

03.10.25р.

Вечірнє село

Вечірнє село

Попід вишнею на тині

вимитий стікає глек,

хліб лежить на скатертині

поміж вишитих лелек,

біля печі молодиця

фартух трохи у муці,

димом пахкотить кабиця

та досмажує млинці,

над полями сутеніє,

чути пісню за селом,

повертають гречкосії,

доня грається з котом,

місяць виставляє роги,

сіється Чумацький Шлях

все в нас буде слава Богу,

а по-іншому ніяк.

27.09.25р.