Фронтове котеня

Фронтове котеня

Це котеня із кашеміру,

яке на протязі* війни

у людяність вертає віру

і муркотінням будить сни,

котрі від вибухів тікають

за горизонти мирних мрій,

дзумлять ворожих дронів зграї

поміж трасуючих завій,

в Донецькій вогняній геєні

він, ніби Аріадни нить,

пестливо горнеться до мене

і живодайно муркотить.

31.01.25р.

*Протязі – протяг, продув.

Вічне зло

Вічне зло

Небо снігом торішнім

землю не вкриє ніяк.

Боже, прости нас грішних,

зішли свій єдиний знак.

Твердь небесну грімниця

розріже… 

                Вперед. Лети!

Б’є набатом дзвіниця

дзвонами через світи.

Хто ми?

             Хіба ж пізнаєш?

Дарунки несуть волхви.

Зло зібралось у зграю

під опікунством москви.

28.01.25р.

Яблуко спокуси

Яблуко спокуси

Ця ніч іти від нас не хоче

і ранок зовсім не спішить,

блищать, мов зорі твої очі,

а губи – ніжний оксамит,

переливаються тумани,

мов молоко за небокрай,

де ми шукаючи омани

намалювали власний рай

і яблуко було спокуси

у цій уяві неземній…

Хто першим з нас його надкусить?

Не міг вгадати навіть змій.

24.01.25р.

Херсон

Херсон

Зимова казка, але радше сон:

срібніє іній в суголоссі ранку,

крізь негури розірвану фіранку

на березі з’являється Херсон, –

величний пан південних рубежів,

наш бастіон від «братської» любові

в своїй красі і літній, і зимовій

моєї ти торкаєшся душі,

і я кажу: «Воістину воскрес,

немає сили, що тебе здолає,

хай милість Божа розіллється краєм,

а ти святий неси, Херсоне, хрест».

23.01.25р.

Безвір’я

Безвір’я

Віра в людей помирає, як віра у Бога.

В нас розум Всевишній вдихнув, а навіщо він нам?

Везуть закатоване тіло в останню дорогу.

Людину убили. І навіть не в жертву богам.

Її розіп’яли заради хмільного весілля,

не винесла мук надлюдських пошматована плоть.

Вже прописи Божі сприймаються, як божевілля:

«Безкарно убий!» – закликає російський синод.

Хто мав би служити добру ухопився за зброю

і цілик безжально наводить на прояв лиця…

Праведний Боже, що стало віднині з тобою?

Невже ти не можеш покласти блюзнірству кінця.

22.01.25р.

Сливовий вірш

Сливовий вірш

Цілує прохолода плечі,

прокинувся сливовий вечір,

сливові небо хмари тче,

окропить скоро все дощем…

…На дереві промоклім сливи

із хмари напилися зливи,

тепер на березі Айдару

вони сливовіші за хмару.

15.01.25р.

Грозове

Грозове

Іще печаль не виїла душі,

але таке, здається, неминуче,

коли поллють у суглинок дощі,

що принесе важка, свинцева туча.

Стріла ввіткнеться в землю із пітьми,

на небі теж усе не слава богу,

там лаються пройдисвіти громи,

що місто взяли в дощову облогу.

Ти зливі не переч, нехай іде,

хай гуркотом утішить піднебесся,

засяє скоро сонечко ясне,

коли востаннє блискавиця скресне.

11.01.25р.

Запоріжжя

Запоріжжя

Смерть не така вже і містика,

вона реальна,

небо розріже балістика

надто вульгарно,

кожен на смерть приречений 

на роздоріжжі,

місто війною обпечене –

Запоріжжя.

10.01.25р.

Смаколики від зайчика

Смаколики від зайчика

Чи заснули у лісі зозулі?

Вітер стелить снігів килими.

Із зозулями бабця поснули,

в неї ноги болять від зими.

Скільки зим переходжує зиму

у хустині, яка на пуху?

Та зі мною вона неділиме

рівно ділить у негідь таку.

– На, онуче, цукерку від зайця,

ще на ґанку не вичахнув слід…

– Гей вуханю! Скоріше вертайся,

принеси мені щось на обід.

Придивлявся крізь квіти холодні,

які скипень лишив на вікні,

бо цікаво було, що сьогодні

принесло зайченятко мені.

06.01.25р.

Весна надії

 

Весна надії

Ще по незораних полях

лелеки ходять неквапливо

воно, здається, і не диво,

весною дихає земля,

у небі сонце пломеніє

одна на всіх у нас надія:

що скоро кінчиться війна

смак мирного повітря люди

вдихатимуть на повні груди

і ниву спушить борона.

05.01.25р.

Скільки ще?

Скільки ще?

Скільки ще треба жертв,

щоб небо війну спинило?

Знову летить «шахед»

і десь розправляє крила

антропофаг – «калібр»…

Бачиш це, Боже Всевишній?

Коли на цій землі

знову настане тиша?

03.01.25р.