Куліш

Куліш

Не хочеш, бусурмане, то не їж.

Пшоно та сало зварені по духу.

Козача їжа у степу – куліш.

Я ось що розкажу тобі, послухай:

пшоно дарує нам Чумацький Шлях,

ім’я назву я кожної зернинки,

і не важливо турок ти чи лях

сідай до столу, хліба на шкоринку…

не думай упереджено про нас,

не ми з мечем прийшли на ваші землі,

не нагодує доля про запас,

після Купала ночі стали темні.

На місяць виє десь голодний звір,

зриває протяг тютюну завісу,

і навіть якщо жде кривавий пир,

козак не зрадить кулішу та крісу.

Ти розумієш, бачу по очах.

Пшоно дарує нам – Чумацький Шлях.

25.01.26р.

Шлях

Шлях

Якщо народжений вмерти у ві́рші,

живи в кожній літері серцем.

Не бійся творити. Люди всі грішні.

Зійдися із долею в герці

і бийся до останнього подиху.

Твоє слово – це меч Арея.

Кажуть, Мойра не любить юродивих.

Не кожний стає – Прометеєм. 

18.01.26р.

Відзимки

Відзимки

Замироточив білий сніг.

І у зими фінал буває.

Зібрались жевжики у зграю,

калини кущ їм оберіг.

Зі стріх краплини ляпотять,

а перший голуб надто сміло

занурив у калюжу тіло

і оспівав цю благодать.

Десь крук прокинувся від сну.

Йому так хороше сьогодні.

На дереві, мов на амвоні

він зве у рідний край весну.

17.01.26р.

Всьому свій час

Всьому свій час

Тобі не буде привілеїв.

Життя, мій друже, річ складна.

Позичиш сили у Антея?

У Діонісія вина…

І помандруєш білим світом,

шукатимеш тілесних втіх.

Людину тягне, мов магнітом,

Адама первородний гріх.

Але і змій свого не впустить,

бо завжди плазуни бридкі,

навіть в прополеній капусті

знайдеться пару будяків.

І виросте з чортополоху

могутній, непідкупний вой.

Для кожного своя епоха.

І у епохи свій Герой…

14.01.26р.

Тістечко

Тістечко

Думка солодка на дотик,

як помідорчики чері.

Тістичко влізло в животик, –

дупка не влізла у двері.

09.01.26р.

Трохи гумору після ракетного обстрілу.

Ти російськомовний?

Ти російськомовний?

Російськомовний виродок орди

за хліб і сіль нашій землі невдячний

дивись, твоїх трудів зійшли плоди –

он полчища ідуть свинособачі.

Країну роздирає люта пря.

На полі брані тіл криваві шмаття…

Московська ж церква славить упиря

і каже: з росіянами ми браття.

Який для мене брат російський кат?

Яка сестра в кокошнику беззуба?

Ми від степів Донецьких до Карпат –

династія Трипільського тризуба,

ми вольниці козачої сини,

повіки вам не порівнятись з нами

нащадки наші вої, пластуни –

ніколи не народяться рабами.

09.01.26р.

Яворина

 Яворина

Поговори зі мною, яворино,
село ще спить. Село ще міцно спить.
У цю недовгу світанкову мить
ти слухаєш мене, наче дитина,
бо і тобі печаль моя болить.

Перепече. Та тільки неохоче.
Час біди перемеле на золу.
Спиває місяць молодий смолу
серпневої, настояної ночі,
аж піт тече холодний по чолу.

І я цьому не можу не радіти,
бо знаю, як зрікаються олжи,
з тобой ми, яворино, наче діти...
ти нашу таємницю бережи.
07.01.26р.

Послання на вікні

Послання на вікні

Завіса снігу у театрі лісу,

ні глядачів, ні оплесків на біс…

Нам не знайти сьогодні компромісу,

поміж замерзлих на смереках сліз.

Мороз відлигу зміг перебороти,

над Черемошем сковує льоди,

і яр* не піднімається супроти

холодних випромінювань слюди.

В безкарності аж скаженіє скипень,

а я читаю у посланні рун:

тримайтеся, не за горами – липень,

не всемогутній лютий карачун.

06.01.26р.

*Яр – весна.

У пристрасті короткий вік

У пристрасті короткий вік

У пристрасті короткий вік. Але яскравий.

Ми наче йшли на світ свічі та сніг лукавий,

нам не давав орієнтир знайти до ранку

і виконати обіцяв всі забаганки.

А заметіль поміж ялин, як добра фея,

співала нам кохання гімн удвох з Орфеєм.

Та перепона ще була одна-єдина:

тебе чекав десь чоловік. Мене – дружина.

03.01.26р.

Синичка

Синичка

– Де ти живеш, синичко?

– На току,

де вітер п’є світанки у соку,

коли дерева засинають голі,

тумани розстеляє ніч у полі,

а, як земля не чує вже грози,

кудись по небу скреготять Вози,

Великий Віз везе мої скарби,

а Віз маленький – кам’яні баби,

за всі віки встелився і очах

ніким не пройдений Чумацький Шлях,

рясним в нім зорі проростають житом…

ходи домене, будеш поруч жити.

03.01.26р.

Зима не вічна

Зима не вічна

(спогади з печі)

Примари снів під вітру вий,

під снігові нічні завії,

буває вітер так завиє,

як страшний вурдалак старий,

пустим городом йдуть сніги,

у небі місяць холодіє,

а нам лишилася надія,

що ця зима не на віки,

що перетруситься на ніт

і морок цей, і ця пороша,

зими порве свої калоші,

народиться весна у світ.

02.01.26р

Я кіт і блекаут

Я кіт і блекаут

Під ковдрою життя неначе є.

Без ковдри не життя, а катаклізьма.

Шукає котик містечко святе,

собачий холод – згуба організму.

Розлігся біля мене – тулидуп,

Яка там заметіль? Яка там дюдя?

Вимуркує кахлету, а не суп,

бо їсти суп тварина ця не буде.

За шніцелем крокую на балкон,

аж інеєм покрився за дорогу,

а кіт донос виводить ув ООН:

«Рятуйте! Не хазяїн – кат! Їй богу».

І що, що місто бомблять москалі?

Нам весело і у смертельній скруті,

бо Україна вам не Сомалі.

Цю націю рашистам не зігнути.

01.01.26р.