У переддень зими

У переддень зими

Тче мороз снігами килими,

їх завія вистеляє полем,

біло-біло стало, як ніколи,

в календарний переддень зими.

Осене, тобі пора іти.

Хоч листву ти всю не обірвала,

ще її гойдається чимало –

літа недописані листи.

Грудень хай прикриє їх грудьми.

Прихистить від лютої завії,

що сьогодні безпорадно віє…

і тче мороз снігами килими.

26.11.25р.

Не така ця ніч щоб спати

Не така ця ніч щоб спати

 

Була та ніч така, що аж горіла.

Жагою двох закоханих пекла.

Я роси пив із чарівного тіла,

як воду зі святого джерела.

Я роси пив, не міг ніяк напитись.

Не знаю в чому магія чудес?

Твої цілунки надто соковиті…

Від них, здається, вмер я і воскрес.

Спокуси тінь сховалася у тиші.

Сміливіше торкаючись плечей...

Прошу тепер: зішли мені, Всевишній,

іще хоча б одну таку з ночей.

20.11.25р.

Щурячий сказ

Щурячий сказ

Щурячий сказ.

Покровськ розбитий.

Це не про нас?

Біля корита

гурма безбожних байстрюків,

нема ні племені, ні роду,

аж лисий чорт осатанів,

як ті знущаються з народу,

хтось крикне з них: «No pasarán!*»,

Але кому? Незрозуміло.

Втечуть лишивши сам на сам.

Забрали душу. Нате й тіло.

Зажурений іконостас…

Цю владу з’їсть – щурячий сказ.

18.11.25р.

*No pasarán – вони не пройдуть (ісп.).

Із дитинства

Із дитинства

Коли верба була ще вербенятком,

і вітер міг ховатися в траві,

на березі сиділи ми із татком,

де місяць плив через Дніпро в човні...

І все тоді здавалося великим

і руки тата, і далекий луг...

А соловей свою голубку кликав

і тьох-тьох-тьох витьохкував округ...

Це вже мені ніколи не насниться.

З роками вицвітає акварель...

Та значно краще у руках синиця,

чим в небесах далеких журавель.

16.11.25р.

Груднева завія

Груднева завія

Розпатлані сніги проспектом Миру

неспішно йдуть у світлі ліхтарів,

годинник на стіні пробив – чотири,

а день вже, ніби вечір посірів.

Ця снігожать розкинулась довкола,

ні голубів нема, ні горобців,

і тільки снігу білі матіоли

поспішно тануть у моїй руці.

12.11.25р.

Листопадове

Листопадове

На жовте листя паморозь осіла,

від холоду, аж почорнів Дніпро

та осені нема до цього діла,

їй днів аби примножив тільки хто.

Лелітки снігу збилися у хмари,

тримають небо з димарів дими,

в холодні шиби глипають Стожари,

бо скільки тут лишилось до зими.

Перехворіла осінь листопадом

і золотавим жовтнем відцвіла,

тепер від нас іде похмурим садом,

де зовсім не лишилося тепла.

06.11.25р.

Округ чудес

Округ чудес

Живу в технічнім окрузі «чудес»,

де москалі вважаються святими

і неважливо з рогами чи без,

але не по дорозі мені з ними.

Я міг би теж «топити» за москву,

кричати борзо: «Вольдемар, форева!»,

підтримувати нечесть світову,

рубати непосаджені дерева…

Але у дураків одна біда,

дай пам’ятку тобі на лоб приклею,

одна лежанка, Вольдемарів – два,

тріщить по шву фундамент мавзолею.

01.11.25р.