У поході

У поході

Присядь до столу, братику, поїж,

попереду лежать степи Херсонські,

сьогодні Бог нам дарував куліш,

а завтра подарує ясне сонце

і неба благородного блакить,

не може дощ довіку з хмари лити,

ні бусурман у сквиру цю не спить,

ні ворог наш одвічний – московити,

а ти засни та набирайся сил,

даремно не дратуй судьбу-злодійку…

допоки я послухаю ковил

і покурю коротку носогрійку.

28.05.25р.

Травневе

Травневе

Насувається ніч і каштанові свічі згасають.

Вітер стелить додолу найпершу, несмілу росу.

Пробивається в небі перлина чумацького плаю,

божий день в божий вечір свою переводить ясу.

Скільки буде зізнань від бузку чи акації п’яних?

Скільки раз соловей заспіває коханим на біс?

А, як згаснуть останні лелітки проміння багряні,

то спорядить Перун свій за зиму залежаний кріс.

Пролунають баси, сповіщаючи світу, що травень

спив розмаєвих чар та вступив у законні права

і співають осанну дощеві смарагдові трави,

так  весни наступає остання, фінальна глава.

27.05.25р.

Поете, ти не бідний

Поете, ти не бідний

Не прибідняйся, друже, ти багатий,

як мідяком не виміря́ти світ,

пасеться кінь крилатий біля хати

і рими віз стоїть коло воріт.

А решта що? Усе крім слова – тлінне

і тіло теж із праху і у прах,

і тільки вірш у всесвіті не згине,

бо він живе на янгола вустах.

25.05.25р.

У вимірі драконів

У вимірі драконів

Драконові лапи міцніші за крицю,

а пазурі схожі на меч самурая.

Осяяли свічі каштана столицю.

Проспектом крокую. Куди? Сам не знаю.

Щільніші за сонце ранкові тумани.

Заласся шукають у млі зорепади.

Дай випити з рук твоїх трути омани,

край світу згубитись у царстві тріади,

де вітер кульбабкам цілує волосся,

а ще романтично читає сонети,

дивися, дивися, мені не здалося, –

дракони злітають з небес на планету.

23.05.25р.

Серпнева рапсодія

Серпнева рапсодія

Як вчасно дощ після дощу пішов,

бо осінь причаїлась недалеко,

тому і ллє, напевно, як із глека

і грім гуде розкотисто: «Агов!» –

і крилами гніздо своє лелека

вкриває, наче діток перед сном,

пресильна перуна слабіє сила

понад полями, лісом, над селом

і над гніздом бузька вона безсила,

розвиднюється сонце за вікном.

13.05.35р.

А тобі під силу?

А тобі під силу?

Це – сонячний зайчик,

йому ще далеко додому.

І сонця окрайчик

на смак невідомий нікому.

І вітер впіймати

під силу лише чародію

й хто грому гармати

у небі розгледіти вміє.

А решті – табу.

10.05.25р.

Осінній етюд

Осінній етюд

(бездієслівний вірш)

Зіпрілим листям бабиного літа,

під яснооку неба голубінь,

закохані у день жовтневий квіти,

а вітер у цупку дубову тінь,

і промінь сонця, і хмарини грива,

і розторопша посеред яйли*,

і перегук спустошено-журливий

із піднебесся журавлів курли.

03.05.25р.

*Яйла - безлісе плоске плато Кримських гір, яке використовують як літнє пасовисько.

По вінця

По вінця

Забудуться мрії.

Майбутнє – марево.

Стомлені вії шукають ніч.

Ридають світанки, якими маримо,

хтось запевняє: «Не в тому річ».

Відлюдник шукає сили Господньої,

просить у неба: «Господи, дай!» –

надто лякливими стали сьогодні ми,

вино пролилося уже через край.

І вина.

01.05.25р.