Останній подих зими

Останній подих зими

Хоч скільки б люті лютий цей не мав,

полиш мене, я в нім іще побуду.

У той момент, як скінчиться зима,

нехай весна силком штовхне у груди

і я піду за дальні рубежі,

де зорепади падають на плечі,

угледівши у неба на межі,

як зграї повертаються лелечі

до чистих, не спаплюжений джерел,

такі вони повік сади Едема…

Іде мені на зустріч Агасфер.

Але куди? Для нас обох дилема.

13.02.24р.

Післязим'я

Післязим’я

Переночую зиму і піду

по красноталь, що наче сонце сяє,

хай у весни все буде доладу

вона розквітне у полях розмаєм,

кульбабкою у батьківськім саду,

веселкою над надто сонним гаєм…

Зима, найголовніше, позаду.

11.02.26р.

* * *

* * *

За полем ліс, за лісом знову поле…

Земля чекає хлібодарних жнив.

Чи ти колись мене полюбиш, доле?

Як та, яку усе життя любив.

Ні докорів не маю, ані смутку,

ранкових рос напився досхочу.

Хоч юність пролетіла надто хутко,

на її крилах дотепер лечу.

Коли настане визріти час глоду,

кого спинити в силі журавлі?

В житті я мав найвищу нагороду –

одну тебе любити на землі.

10.02.26р.

Куліш

Куліш

Не хочеш, бусурмане, то не їж.

Пшоно та сало зварені по духу.

Козача їжа у степу – куліш.

Я ось що розкажу тобі, послухай:

пшоно дарує нам Чумацький Шлях,

ім’я назву я кожної зернинки,

і не важливо турок ти чи лях

сідай до столу, хліба на шкоринку…

не думай упереджено про нас,

не ми з мечем прийшли на ваші землі,

не нагодує доля про запас,

після Купала ночі стали темні.

На місяць виє десь голодний звір,

зриває протяг тютюну завісу,

і навіть якщо жде кривавий пир,

козак не зрадить кулішу та крісу.

Ти розумієш, бачу по очах.

Пшоно дарує нам – Чумацький Шлях.

25.01.26р.

Шлях

Шлях

Якщо народжений вмерти у ві́рші,

живи в кожній літері серцем.

Не бійся творити. Люди всі грішні.

Зійдися із долею в герці

і бийся до останнього подиху.

Твоє слово – це меч Арея.

Кажуть, Мойра не любить юродивих.

Не кожний стає – Прометеєм. 

18.01.26р.

Відзимки

Відзимки

Замироточив білий сніг.

І у зими фінал буває.

Зібрались жевжики у зграю,

калини кущ їм оберіг.

Зі стріх краплини ляпотять,

а перший голуб надто сміло

занурив у калюжу тіло

і оспівав цю благодать.

Десь крук прокинувся від сну.

Йому так хороше сьогодні.

На дереві, мов на амвоні

він зве у рідний край весну.

17.01.26р.

Всьому свій час

Всьому свій час

Тобі не буде привілеїв.

Життя, мій друже, річ складна.

Позичиш сили у Антея?

У Діонісія вина…

І помандруєш білим світом,

шукатимеш тілесних втіх.

Людину тягне, мов магнітом,

Адама первородний гріх.

Але і змій свого не впустить,

бо завжди плазуни бридкі,

навіть в прополеній капусті

знайдеться пару будяків.

І виросте з чортополоху

могутній, непідкупний вой.

Для кожного своя епоха.

І у епохи свій Герой…

14.01.26р.

Тістечко

Тістечко

Думка солодка на дотик,

як помідорчики чері.

Тістичко влізло в животик, –

дупка не влізла у двері.

09.01.26р.

Трохи гумору після ракетного обстрілу.

Ти російськомовний?

Ти російськомовний?

Російськомовний виродок орди

за хліб і сіль нашій землі невдячний

дивись, твоїх трудів зійшли плоди –

он полчища ідуть свинособачі.

Країну роздирає люта пря.

На полі брані тіл криваві шмаття…

Московська ж церква славить упиря

і каже: з росіянами ми браття.

Який для мене брат російський кат?

Яка сестра в кокошнику беззуба?

Ми від степів Донецьких до Карпат –

династія Трипільського тризуба,

ми вольниці козачої сини,

повіки вам не порівнятись з нами

нащадки наші вої, пластуни –

ніколи не народяться рабами.

09.01.26р.

Яворина

 Яворина

Поговори зі мною, яворино,
село ще спить. Село ще міцно спить.
У цю недовгу світанкову мить
ти слухаєш мене, наче дитина,
бо і тобі печаль моя болить.

Перепече. Та тільки неохоче.
Час біди перемеле на золу.
Спиває місяць молодий смолу
серпневої, настояної ночі,
аж піт тече холодний по чолу.

І я цьому не можу не радіти,
бо знаю, як зрікаються олжи,
з тобой ми, яворино, наче діти...
ти нашу таємницю бережи.
07.01.26р.