У смертельнім герці

 

У смертельнім герці

 

У розтині часу нам істини вже не знайти,

плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,

у герці смертельнім схрестили мечі два світи –

діти козачі й нащадки орди – московити.

Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,

небо жаріє, як бабина піч оксамитом…

усе перемелиться, брате, ти тільки терпи,

бо щоб не було, ти маєш цей бій пережити.

Ще буде лизати нам ноги двоглавий орел,

благатиме деспот про милість на ешафоті.

Ми всі повернемось до батьківських, чистих джерел

і мирний світанок настане нарешті на сході.

30.04.24р.